На дорогах війни перехрестя
бувають різні...
І стрільбу, і прокляття чули
уже не раз.
А бувало услід, переважно —
занадто пізно,
Долинало: «Куди ж ви, хлопці,
як ми без вас?»
На дорогах війни
зустрічаються звуки різні
Тут у кожного сектор огляду
і вогню.
Заговорять гармати часом
протяжно, грізно.
Звук моторів, буває, зрадить
чиюсь броню.
Нам на Талівці говорили:
«Пора тікати.
Помрете тут і не знайдете
щастя в житті».
А в Станиці у ці хвилини
горіли хати.
Ми «порадників» посилали до
всіх чортів.
В Міловому старий десантник
з червоним носом
Запитав: «Ви прийшли
вбивати наших дітей?»
І почався в нього словесний
приступ поносу.
Огризнувся сержант:
«Ти думаєш не про те».
В Краматорську погони
сказали усе за мене.
І старенька бабуся тихо
спитала нас:
«Як ви, хлопці?» — вселяв
довіру берет зелений. —
Ви ж не підете звідси, зараз,
в недобрий час?»
Стало соромно нам до болю,
важко до люті.
А старенька питала:
«Ми ж не кинули їх?
Тих, хто в буферній зоні?» —
слів її не забути.
А на вулиці падав перший
осінній сніг.
«Терористи грозять, говорять:
«Чекайте в гості»,
Обіцяють, що будуть тут через
кілька днів».
І бійці відповіли щиро,
банально, просто:
«Ми зустрінемо їх, як треба,
зі всіх стволів».
І добралась вона в душі
до якогось пласту.
А в самої пішла щокою скупа
сльоза.
Прикордонникам, як ніколи,
хотілось в наступ.
Перший сніг.
Сіре місто.
Сучасний сумний козак.
Володимир ПАТОЛА, капітан ДПС.
