«Ми виходили на завдання під Дебальцеве і розуміли, що не всі повернемося живими. У тому бою я втратив друга, а мене тяжко поранило. Нас привезли до найближчого блокпосту, звідти на «швидкій» у госпіталь. Мені розпанахало живіт, відчував, що нутрощі відмовляються працювати. Подумав, що саме зараз повинен заспівати хлопцям і собі пісню. Я почав співати, і коли дійшов до слів:


«За наші села, за наші міста, 


За доню і сина, дружини уста»..,


сяйнула проста думка: «Я мушу жити заради них, я повинен боротись». Коли нас привезли в госпіталь, я зібрався з силами і сам попереду всіх ліг на ноші і сказав лікарям: «Рятуйте мене, я хочу жити», — розповідає доброволець Національної гвардії, що був до війни простим фермером, Володимир Бойчук. Він воював під Слов’янськом і Краматорськом, поранений під Дебальцевим. На горі Карачун між танковими і мінометними обстрілами написав пісню. Потім її аранжували і записали митці музичної групи «Немо» Анатолій і Віталій Іванюки та Андрій Смакула. Нині пісня «Гвардія. Слава Україні!» стала неофіційним гімном Національної гвардії України, вона живе у військах і під неї бійці з навчальних центрів відправляються на фронт.


Ця пісня у виконанні групи «Немо» кілька разів звучала на відкритті виставки «Ні, наші музи не мовчать!», на якій представлено творчість воїнів та волонтерів АТО. Назва виставки обрана за рядком вірша одного із учасників проекту — Олександра Стусенка.


Виставка експонується в Національному музеї літератури України в рамках благодійного проекту «На цій землі нас не здолать!». До проекту долучилося майже 50 авторів, які надали для експонування понад дві сотні автографів, світлин, книжок, художніх робіт. Серед учасників виставки: письменники, художники, журналісти, актори, волонтери.
Відкриття виставки перетворилося на літературно-музичний вечір з високим емоційним підйомом, з гордістю за простих людей, які протистоять агресії колись братнього народу, з яким пов’язують культурні узи, але якому нині очі застить ненависть і пропаганда.


В експозиції, серед іншого, представлена дитяча книга Олексія Кваші «Прекрасні тварини нашої країни» — поезії, ілюстровані самим автором. Олексій, помічник гранатометника 30-ї бригади, загинув п’ять місяців тому, назавжди залишившись 38-річним поетом. Журналіст радіо «Культура» Микола Баландюк, чудовий поет і перекладач, нині на фронті — артилерист. Зумів вирватись на відкриття виставки, читав свої вірші і переклади. Так може писати той, хто сам пережив війну.


Снайпер-поет Микола Воронін розповідає, що натхнення, буває, приходить і в БТРі, і на відпочинку, і посеред бою. Каже, що вірші пише для себе, для нащадків. Хай після смерті залишається поезія.


Генеральний директор музею Галина Сорока розповідає, що у музеї провели кілька аукціонів. Щоразу збирали до 10 тисяч гривень, гроші передавали у госпіталі Києва та Броварів. Також працівники музею проводять лекції і виступи для поранених бійців АТО, які перебувають на лікуванні. До музею вже приходять на милицях і на візках ті, хто стали друзями. При музеї гуртуються волонтери, плетуть маскувальні сітки та «кікімори» — і того, і того вже зробили більш як 50 штук.


Волонтерська група «Музейні бджілки» Мар’яна Степанова, Ольга Філатова, Олена Пашоріна, Валерія Приходько (героїні фільму «Плетіння кікімори» Артураса Морозоваса), а також Олена Задорожна, Уляна Федорченко, Олеся Чайка, Катерина Ковальчук, Лєна Ребрик також долучились до виставки своєю поезією та художніми роботами.


«Ми хочемо показати, який наш народ духовно багатий і мужній. Робота музею дає змогу подивитись на героїв, з яких пишеться історія. Творчість воїнів АТО, представлена на виставці, — найсправжніша, нефальшива. Такого не заміниш поетичними школами і літературними інститутами», — розповідає Галина Сорока.


Організатор виставки, науковий співробітник музею Оксана Твердохліб розповідає, що це не перша імпреза такого плану в музеї. На одній із зустрічей багато поетів читали вірші, але щось залишалося, не встигалося, і, отже, вирішили провести окрему виставку творчості воїнів. Каже, що шкодують, що раніше не робили таких великих виставок. А нині найзаповітніше бажання — щоб прийшли видавці, оцінили і випустили антологію фронтової літератури. «У цьому залі немає автоматів, танків і гармат. Тут є сила людської душі, сила творчості, тут дух воїнів-українців, тут є те, що ніколи не вмирає», — каже Оксана Твердохліб.

 

Журналіст радіо «Культура», нині артилерист, Микола Баландюк та одна з організаторів виставки, науковий співробітник музею Оксана Твердохліб.

 

У центрі — генеральний директор музею Галина Сорока.

 

Відвідувачка вітає автора пісні «Гвардія. Слава Україні!» бійця Нацгвардії Володимира Бойчука.

 

Волонтерська група «Музейні бджілки».

 

Фото автора.