Цинічна окупація і демонстративна анексія Росією Криму та наступна її збройна агресія на сході України фактично зняли з порядку денного питання геополітичного вибору нашої держави, яка остаточно стала на курс європейської та євроатлантичної інтеграції, що є головною гарантією державного суверенітету, територіальної цілісності та національної безпеки України, а також рушійною силою її політичного та економічного розвитку.

Сьогодні розвиток ситуації довкола України, яка мужньо протистоїть збройній агресії Росії в Європі, фактично визначає її майбутнє, а також майбутнє НАТО і Європейського Союзу. Так, у разі перемоги над Україною слід вважати, що Москва значно посилить свої можливості з експансії у західному напрямку, але тепер уже проти ЄС і НАТО: передумсім країн Балтії та Польщі.
Нагальність та принципова важливість членства України в НАТО і для неї самої, і для всього західного світу потребує, щоб сторони відмовилися від формальних, бюрократичних та псевдодемократичних процедур приєднання нашої країни до Північноатлантичного союзу. Це стосується статутних вимог Альянсу щодо неможливості прийняття до складу організації нових членів, які перебувають у стані збройного конфлікту з іншими країнами та мають неврегульовані територіальні проблеми, і заяв окремих політичних сил України щодо необхідності проведення референдуму з питання її зовнішньополітичного вибору.
По-перше, сьогодні Росія сама відмовляється визнати себе стороною збройного конфлікту з Україною. Отже, із суто формальної точки зору наша держава не перебуває у стані війни з іншими країнами.
По-друге, свого часу до складу Північноатлантичного союзу прийняли ФРН, що була розділена після Другої світової війни і донині не набула остаточної територіальної цілісності (беручи до уваги незаконне утримання Росією Східної Пруссії, яку, згідно з Потсдамським договором, було передано в управління СРСР 1945-го лише на 50 років).
По-третє, майже всі нові кандидати в члени НАТО вступали до Альянсу без жодних референдумів з цього питання, що і не вимагається статутними положеннями Північноатлантичного союзу.
І ще одне, можливо, найголовніше питання в плані практичного механізму реалізації європейської та євроатлантичної інтеграції України, а саме: щодо послідовності її вступу до Європейського Союзу та НАТО. Тобто що має бути первинним, а що вторинним: вступ України до НАТО, а потім до ЄС чи навпаки — спочатку вступ України до ЄС, а потім вже до НАТО?
Практика останніх «хвиль розширення» ЄС і НАТО наглядно свідчить, що первинним (обов’язковим!) завжди є вступ країни-претендента до НАТО і тільки вторинним — вступ країни до Європейського Союзу.
На сьогодні Україні вкрай необхідно стати членом Північноатлантичного союзу у прискореному варіанті, щоб гарантовано можна було зберегти її державність, суверенітет та територіальну цілісність в умовах зовнішньої (російської) воєнної агресії проти неї. Тобто нині найголовніше зовнішньополітичне питання для України — це прискорений вступ до НАТО. Фактично це спасіння від злочинної путінської воєнної агресії, питання виживання та збереження України як європейської держави. При цьому, з урахуванням зовнішньої (суто російської) воєнної агресії це питання значно важливіше, аніж членство України в ЄС.
А чому б не підійти до цього питання більш креативно та не запропонувати ЄС і НАТО варіант комплексного виконання вимог у рамках Угоди про асоціацію між Україною та ЄС (у плані проведення Україною внутрішніх політико-економічних реформ), а також вимог у рамках ПДЧ НАТО, тобто одночасно та паралельно, тим паче, що за своїми обсягом та змістом (за різними оцінками провідних західних та українських спеціалістів, політиків та державників) вони на 90—95% повторюють одне одного?
За таких обставин терміни набуття членства України в НАТО та ЄС можуть скоротитися майже вдвічі та становити від півтора до трьох років. А головне — набуття Україною членства спочатку в НАТО, а потім і в ЄС відбуватиметься майже одночасно у такі само терміни.
Саме тому у питанні майбутнього України треба підходити з огляду на конкретний сьогоднішній історичний момент, який для України є найзагрозливішим. Якщо Європа й увесь цивілізований західний світ вважають, що Україну треба рятувати, щоб її остаточно не знищили, вони мають вирішити питання її майбутнього, не затягуючи його у часі.
Тобто членство України в НАТО постає на сьогодні питанням політичної волі її керівництва та Північноатлантичного союзу, яку має бути виявлено в інтересах української (національної) та європейської безпеки. Демонстрація рішучості, послідовності та невідворотності намірів сторін з цього питання дасть змогу посилити безпеку України та усього західного світу перед реальною загрозою з боку Росії, а також підтвердити авторитет НАТО як єдиної на сьогодні впливової міжнародної військово-політичної організації, спроможної гарантовано обстояти інтереси її членів та партнерів.
Саме такими, вкрай необхідними та життєво важливими на сьогодні і щодо механізмів, і щодо термінів реалізації вбачаються аналітикам «Борисфен Інтел» європейські та євроатлантичні перспективи України під час розгляду їх крізь призму конкретного історичного моменту розвитку України в умовах російської агресії проти неї та нового глобального протистояння Заходу і Росії.

Юрій РАДКОВЕЦЬ, віце-президент незалежного аналітичного центру «Борисфен Інтел», кандидат військових наук, доцент, генерал-лейтенант запасу.