Євроінтеграційні процеси змін у суспільному житті України на 25-му році державності нарешті зачепили діяльність бібліотек та функціонування бібліотечної справи. Починаючи від 2004 року через законопроект №5035 від 26 січня «Про концепцію розвитку інформаційно-бібліотечної справи в Україні», який одноголосно підтримав до першого читання Комітет з питань культури та духовності Верховної ради України, чи не вперше зробив спробу об’єднати діяльність майже 40 тисяч книгозбірень країни за змістом основної діяльності розпорошених у 20 відомствах.

Після спроби Міністерства культури і туризму України через урядовий законопроект №3077 від 28 серпня 2008 року «Про внесення змін до Закону України «Про бібліотеки і бібліотечну справу» із тезою «щодо вдосконалення правових відносин у сфері бібліотечної справи» за рахунок змін чинної редакції статті 5, коли науково-дослідна, науково-бібліографічна та науково-методична робота замінювалася на бібліотечно-інформаційну, або фактично знищувалися преференції спеціальних бібліотек, передбачені Законом України «Про наукову та науково-технічну діяльність», шляхом переведення їх до розряду публічних, зробив усе можливе і неможливе, щоб таке не відбулося. Усі провідні часописи країни опублікували авторські статті із закликом не голосувати за непродумані до кінця зміни. Кожен народний депутат України перед голосуванням отримав мою брошуру «Наукова діяльність бібліотек: чи може вона зашкодити інформатизації та культурі України? (нотатки до урядового законопроекту 3077)» (К., 2009, 59 с.). Як наслідок розуміння статтю 5 взагалі зняли з розгляду під час другого читання цього законопроекту.
Сьогодні чітко розумію, що якби тоді не виявив свою громадську і, головне, державницьку позицію, черговий «європейський» законопроект №3084 «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення системи державного управління у книговидавничій справі» від 14 вересня 2015 року щодо «знеособлення» бібліотек та бібліотечної справи, пройшов, як то кажуть, що і комар носа не підточить. Зроблений шляхом перекладу із запозиченням польського досвіду, документ пропонує створення Українського інституту книги. Не розкриваючи всіх наповнюючих організаційних складових і тим паче принципів у діяльності новоутворення через зміни до статей 26 законів України «Про видавничу справу» та «Про бібліотеки та бібліотечну справу» щодо їх фінансування, цю функцію авторами запропоновано здійснювати через Український інститут книги під егідою Міністерства культури України. Водночас під часи розгляду в першому читанні доповідач наголосив, що таке потрібно зробити якнайшвидше — до прийняття бюджету країни на 2016 рік!
Цікаво, як до цього ставляться Антимонопольний комітет України та профільний комітет парламенту — щодо корупційної складової передусім книговидавництва? Не менш цікаво почути реакцію Держтелерадіо України, в якого в такий спосіб забирають всі видавництва, а також Міністерства освіти і науки України щодо відмови від шкільних та вузівських бібліотек, а Національної академії наук України стосовно долі її книгозбірень та інших відомств, які не лише опікуються бібліотеками, а й мають у своїй структурі книговидавництва. Про це йшлося на круглому столі «Законодавче врегулювання створення Українського інституту книги: українські реформи та європейський досвід». Не випадково постає запитання: чому об’єднують різні категорії життя та діяльності української культури виключно через фінансову складову? Чіткої відповіді учасники круглого столу не почули. За цих обставин, добре знаючи й відчуваючи багаторічне чиновницьке свавілля, директори восьми провідних бібліотек країни вирішили звернутися до Президента України, глав парламенту та уряду, а також фракцій і депутатських груп виступити гарантами, що нова редакція статті 26 Закону України «Про бібліотеки та бібліотечну справу» буде взагалі знята з розгляду. Ми всі разом не заперечуємо, щоб Український інститут книги був і, головне, як у Польщі, виконував задекларовані функції на грантовій основі в розмірі 12,5 мільйона євро на рік (видавав українські книжки за кордоном, будував бібліотеки, нагороджував за успіхи тощо) як додатковий чинник до того мізерного фінансування бібліотечної справи в Україні. Якщо так, то невідомо, кому більше поталанить!
Щодо бібліотек та бібліотечної справи в Україні переконаний (уже 15 років очолюю третю у світі за фондами сільськогосподарську бібліотеку), що вона потребує перезавантаження, але через окремий законопроект. Було б добре, якби принципи їх діяльності відповідали постулатам так розрекламованої, але не прийнятої «Стратегії розвитку культури в Україні до 2026 року». До речі, в ній можна передбачити створення на європейських принципах українських інститутів книги і кіно, а також Національної агенції з питань бібліотек і бібліотечної справи та ін. Здається, що автори законопроекту №3084 чомусь трохи поспішають! Якщо б так тоді знімалося і наше болюче питання, чому до першого читання змін до законів долучалися тільки книговидавці, а про бібліотекарів забули! У цьому зв’язку спадають на думку слова Омара Хайяма: «Роби благодать, але не за рахунок інших!».
Змішування фактично приватизованої книговидавничої галузі та слабо дихаючої на ентузіазмі бібліотечної сфери із прогнозованими наслідками їх об’єднаного існування розглядаю як певний цинізм, а не світле європейське і тим більше демократичне майбутнє. Навіть не знаю, чому 53 тисячі бібліотекарів, до речі, як і 54 тисячі науковців України, в часи європейських сподівань хочуть учергове ще більше контролювати шляхом заснування «надорганів», а не через створення елементарних умов їх функціонування. Невже ми для 46 мільйонів громадян України становимо загрозу державності і тим паче для Міжнародного валютного фонду?! Всеохоплююча несплата податків олігархами в Україні через різноманітні лобістські постанови та зміни до законів зовсім його не хвилює! Мільярдні кредити, що так швидко «розчинилися» і не всі списалися, але вимагають повернення, теж нікого не турбують. Якщо вже говорити про «шокову терапію» на 2016 рік, то давайте почнемо з активів групи «Приват».

Віктор ВЕРГУНОВ, член-кореспондент НААН, директор Національної наукової сільськогосподарської бібліотеки НААН, віце-президент Асоціації бібліотек України.

(Друкується за листом народного депутата Тараса Креміня).