У Німеччині вперше проходить Міжнародний фестиваль документального кіно про права людини Docudays UA зі спеціальною програмою, представленою у Берліні. Їх організувала берлінська недержавна організація «Pravo. Berlіn Group for Human Rіghts іn Ukraіne», за фінансової підтримки «MіtOst e. V.»
Упродовж чотирьох днів глядачі ознайомляться із вісьмома документальними фільмами про суспільні й політичні зміни в регіонах України, Росії, Грузії і Білорусі. Вони демонструються мовою оригіналу з англійськими субтитрами. Після переглядів відбуватиметься обговорення за участі режисерів фільмів, експертів, активістів-правозахисників, політологів.
Цього разу журі дібрало для фестивалю, який зазвичай розмірковує про революції і війни, політику, біженців, права людини, фільми, що зображають миттєвості, у яких, утім, уміщується ціле життя людини — радість, сум, кохання, трагедії, сумніви, котрі ведуть до віри, оптимізму, перемоги.
Саме про них розповідають кінотвори, представлені в Берліні. Зокрема, відбудеться прем’єрний показ документального фільму «День шахтаря» французького режисера Гаеля Мокаеля, котрий прожив певний період разом зі своїми героями — гірниками однієї із копалень на Волині. Тому, що відбувається на екрані, — не ймеш віри: примітивні знаряддя праці, постійна небезпека обвалів і пожеж під землею, котра чатує щомиті, окрики «начальства» на тих, хто бодай робить спробу висловити невдоволення — з вимогою «стулити пельку, бо знімається кіно», й такі само побутові умови. Усе це відбувається на тлі безперервних, смачних російських матюків і пафосу... свята — Дня шахтаря. За таким само сценарієм, що й 30 років тому в країні, якої давно немає. Де особливо цинічно лунають запевнення того само начальства про «чорне золото», яке добувають вони, «люди праці, герої наших днів, котрі несуть тепло до наших домівок», за що їх винагороджують... почесними грамотами та званнями, які вже нічого не означають...
Можна по-різному оцінювати доробок французького режисера, як і сам цей вибір організаторів для показу німецькій аудиторії. Бодай тому, що фільм знімався кілька років тому й не відображає нинішньої ситуації у цій галузі. Як і те, що автор не розкриває головного: заради чого шахтарі, спускаючись у копальню, щоразу ризикують життям, бо чомусь не поцікавився цим у своїх героїв. Утім, він значною мірою досяг мети — показав правду. Тим паче, що за кілька останніх років, а нині, на тлі війни в Україні, ситуація ще й погіршилася...
У наступні дні глядачі переглянуть ще один український фільм — «Жива ватра» режисера Остапа Костюка, котрий не тільки зворушливо розповідає про три покоління карпатських вівчарів на тлі сучасних змін, а й показує нову документалістику.
Фестиваль документального кіно в Берліні цікавий ще й тим, що глядачі поринуть у світ героїв фільмів, сучасні події, які відбувається на теренах кількох нових країн, утворених на пострадянському просторі.
Берлін.
