Рішенням Господарського суду у Волинській області від 10 листопада 2015 року визнано недійсними та скасовано державні акти на право постійного користування землею Ковельського спеціалізованого лісогосподарського товариства «Тур» і повернуто Волинській обласній адміністрації 30 640 гектарів земель його лісового фонду. Своїм рішенням суд фактично знищив одне з найкращих лісогосподарських підприємств області, яке 19 грудня відзначатиме своє 40-річчя. Доля цього підприємства небайдужа і «Голосу України», адже наша газета неодноразово розповідала про його досягнення.
Судова тяганина довкола «Тура» тягнеться вже другий рік. Обласна прокуратура подає позов за позовом, щоб позбавити підприємство його головного засобу виробництва — лісу. І ось, здається, досягнула свого. Та від цього навряд чи виграє громада області. Вже хоча б тому, що «Тур» був і залишається одним із найпотужніших бюджетоутворювальних підприємств Ковельського району. За десять місяців 2015 року підприємство сплатило 4,2 мільйона гривень різних платежів до державного бюджету. А головне: воно забезпечує роботою і стабільним заробітком кількасот чоловік переважно у сільській місцевості, де працевлаштуватися особливо складно. Були роки, коли «Тур» гримів на весь Союз, досить сказати що з 1980-го по 1990 рік медалями, дипломами, цінними подарунками Виставки досягнень народного господарства СРСР було нагороджено 96 його працівників. Унікальний випадок у лісовій галузі — і ось така фатальна розв’язка.
А зачіпкою для подання прокуратурою позову стало нібито неправильне оформлення в 1994 році обласною радою рішення під час видачі «Туру» державних актів на право постійного користування землею. Торік справу почергово розглядали Господарський суд Волинської області, Рівненський апеляційний господарський суд, Вищий господарський суд України, Верховний Суд України. Всі вони не задовольнили позов Волинської обласної прокуратури.
Щоб читач вник у суть питання, проведемо певний історичний екскурс. Організовуючи колгоспи, держава надавала їм землю в довічне користування, у тому числі і ліси. Але одна справа вирощувати пшеницю, картоплю, а інша — ліси, які потрібно відтворювати, доглядати. Це справа, яка потребує відповідних спеціалістів. Колгоспні ліси фактично занепадали і нищилися. Тому рішення об’єднати ці ліси було дуже мудрим. На їх базі майже у кожному районі області утворили міжколгоспні лісгоспи. А земля залишалася у державній власності. Проте коли колгоспи розпалися, землю розпаювали між їх членами. Щодо лісів, то Верховна Рада й уряд не ухвалювали жодних рішень, і вони залишалися.
Попри важкі часи, Ковельський міжколгоспний лісгосп, нинішній «Тур», наростив могутню виробничу і фінансову базу. Але сталося так, що саме у Волинській області в державних лісгоспах справи пішли гірше. Правдами і неправдами обласне управління лісового і мисливського господарства стало приєднувати до себе міжгосподарські лісгоспи. 2011 року майже всі вони потрапили під крило обласного управління. Тож накинули око і на це передове підприємство, яке має хорошу виробничу базу, досвідчені, сталі кадри, незмінне керівництво. Все готове. До речі, нинішній керівник підприємства Петро Смаль — лише другий з 1975 року його директор.
Заступник прокурора області 2014 року звернувся до суду з позовом, що 1994-го обласна рада видала державні акти на землю, не правильно оформивши на це протоколи. За логікою таке рішення не потрібно було й ухвалювати, адже ліси у фактичному користуванні були вже з 1975 року і в межах чинного тоді законодавства все було в нормі. А вже потім, і це було передбачено інструкціями, видача державних актів відбувалася у двох випадках: одночасно з виділенням землі за так званим проектом відведення або коли землю було виділено раніше, а державного акта не було видано з певних причин. Ідеться саме про другий випадок. Якщо в першому випадку необхідно отримати рішення про надання дозволу на розроблення проекту відведення та виготовити проектну документацію, то у другому випадку цього не треба. Не могла обласна рада в 1994 році ухвалювати рішення про виділення Ковельському спеціалізованому лісогосподарському товариству землі: її було виділено ще двадцять років тому.
Дуже важлива деталь: у виданих «Туру» державних актах зроблено посилання на рішення сесії облради 1994 року. Бо саме на ній Ковельський і всі інші міжгосподарські лісгоспи за поданням прокуратури області було внесено в число законних користувачів лісами. На цій підставі і було видано державні акти. Тобто все було законно. Позов прокуратури з самого початку ґрунтувався на тому, щоб повернути землю державі. Це при тому, що вона, як була, так і залишилася у державній власності.
Коли в прокуратурі дізналися про це, почали робити все, щоб передати ті ліси обласній держадміністрації. Як передати? Є три форми. У власність? Обласна державна адміністрація не може бути власником земель. У користування? Вона не є землекористувачем. У володіння? Вона і так розпоряджається землею. Тому юристи кажуть, що це нонсенс, повний абсурд. І найголовніше, що існує строк позовної давності. Не можна через двадцять років подавати позов.
Згідно з постановою пленуму Вищого господарського суду строк позовної давності, коли позов пред’являється прокурором, вираховується з часу, коли про порушення прав дізнався той орган, в інтересах якого заявляється позов. Позов було заявлено в інтересах відразу кількох організацій. Верховний Суд постановив, що суди правильно визначили: не з того часу, коли стало відомо прокуратурі, а з часу, коли про порушення стало відомо тій організації, чиї права було порушено ухваленням рішення про видачу цих державних актів. У цьому випадку строк позовної давності минув. Прокуратура своєю чергою апелює: нам стало відомо лише в 2014 році, бо до нас звернулася з листом Державна інспекція сільського господарства області.
— Усе сфабриковано, жодної перевірки інспекція не проводила, — впевнено заявляє адвокат «Тура», юрист з понад сорокарічним стажем Анатолій Олексюк.
Чому позов з 2014 року? Бо прокуратура стверджує, що їй стало відомо про порушення з листа Державної інспекції сільського господарства в області. Верховний Суд заперечує, адже суди правильно врахували: не з того часу, коли стало відомо прокуратурі, бо позов прокуратура пред’являє в інтересах тієї особи, права якої було порушено. Їх було порушено 1994 року. А тоді інспекції ще не існувало і такої перевірки в лісгоспі пізніше інспекція не проводила. Тим паче, що з 2008 року протоколи рішень обласної ради за 1994-й перебувають у Державному архіві, і тільки там їх можна переглянути. Згідно з чинним Господарським процесуальним кодексом суд зобов’язаний був за таких підстав зупинити провадження у справі і звернутися до правоохоронних органів, щоб вони з’ясували, хто допустив фальсифікацію! Але суд не тільки не зробив цього, а й не згадав про це у рішенні. Лише констатував, що інспекція звернулася 2014 року, і тому строк позовної давності не пропущено. Верховний Суд і апеляційний господарський суд цього навіть не відзначали. Треба було лише за вказівкою Верховного Суду України встановити орган, який уповноважений був виділяти цю землю. У зв’язку з цим справу було надіслано на новий розгляд. І все. Це правова позиція Верховного Суду, вона підлягає обов’язковому виконанню, і за межі її суд не може виходити. Рішення для господарського суду першої інстанції обов’язкове для виконання. Проте він виходить за межі правової вказівки Верховного Суду і розпочинає розгляд справи фактично по-новому.
Отже, Верховний Суд України в 2014 році відмовляє в задоволенні заяви Генеральної прокуратури, яка хоче забрати у «Тура» землю, але одночасно повертає справу на новий розгляд лише для з’ясування одного питання: яка з цих сторін як юридична особа уповноважена розпоряджатися зайнятими лісами землями.
На сьогодні орган (ОДА), який має право розпоряджатися землями, не має відношення до цього спору. Бо під час його виникнення цього органу ще не існувало. Тобто треба встановлювати, який орган був у 1994 році. Безперечно, це обласна рада. Водночас встановити, що вона є потерпілою особою, не вдається, бо сама ж обласна рада допустила це порушення. Якщо вона ухвалювала рішення, як вважає прокуратура, не такого змісту, як треба було, то до кого їй апелювати? І ось тоді в обласній прокуратурі визначають, що такою особою може бути обласна державна адміністрація, оскільки вона нині розпоряджається землею. Тобто порушено саме її права. Виходить ще більший абсурд. Адже згідно із законом права в юридичної особи виникають з моменту утворення цієї юридичної особи. Обласна державна адміністрація була утворена 1999-го, тобто через п’ять років після того, як рішення було ухвалено.
Отже, напрошується висновок: цей позов позбавлений не тільки юридичного змісту, правової підстави, а й елементарної логіки. Попри це суд постановив рішення позбавити підприємство 30 640 гектарів лісу.
У Земельному кодексі є стаття 141, де визначено вісім підстав, коли припиняється землекористування у будь-якої юридичної чи фізичної особи. Там чітко записано: цей перелік є вичерпним і за будь-якою іншою підставою припинення землекористування не допускається. Те, що державний акт визнали недійсним, не є підставою для припинення землекористування.
Що маємо? Господарський суд, виходячи за межі правової позиції Верховного Суду, фактично розпочав нову справу і дійшов висновку про недійсність державних актів на право постійного користування землею. Щоправда, на цьому крапка не ставиться. Рішення Господарського суду Волинської області «Тур» оскаржив до Рівненського апеляційного господарського суді. Сподіваємося на справедливе й об’єктивне вирішення цього питання.
Волинська область.
Працівники міжгосподарських лісгоспів 26 травня 2011 року пікетували облдержадміністрацію, протестуючи проти рейдерського захоплення їхніх підприємств.
Фото автора.
