Учені-аграрії закликають городників перейти на промислове вирощування органічної (біологічної) картоплі
Звернення вчених НААН і НАН до українських селян, всіх картоплярів-аматорів
Ми, вчені-аграрії, будучи плоттю від плоті селянства, та, усвідомлюючи громадянську і професійну відповідальність за долю села, не можемо стояти осторонь виснажливого і трудомісткого присадибного городництва, де домінуючою культурою є картопля. При цьому присадибне городництво, будучи надзвичайно енерго- і ресурсозатратним та фізичновиснажливим, є здебільшого прерогативою людей старшого віку, старіючих пенсіонерів, неповних сімей та інвалідів. У своїй перевазі сільські жителі, окремо прибулі на село дачники, та й чимало городян і сьогодні, на початку третього тисячоліття, вважають життєвонеобхідним, саме вручну, вирощувати картоплю, інші овочі борщового набору, неабик потерпаючи від такого сізіфового труда та нерозумно коротаючи свій вік за виснажливим заняттям. Зрозуміло, що проблема дідівського картоплярства насамперед гостро постає в областях його поширення: Північному Степу, Лісостепу, Поділлі та Поліссі, де середньостатистичне сільське домоволодіння починається з 40—60 соток, а бульбою займають не менше десяти соток городу.
Наслідки присадибного картоплярства останніх сорока років, з часу, коли на наших городах масово поширився колорадський жук, надзвичайно тривожні. Адже цей заокеанський шкідник увійшов у місцевий біоценоз, лялькується не тільки на пасльонових, а й на бур’янах, невпинно розширюючи свою кормову базу та пожираючи все зело. Картину знищення бульбоплодів підсилює поширення всіляких хвороб, як правило, викликаних елементарним недотриманням сівозміни та сортозаміни у приватному секторі.
Натомість картоплярі-аматори, нехтуючи науковими порадами з протидії епіфітотії захворювань, усе завзятіше забруднюють хімічностійкими інсектицидами та гербіцидами власні городи, середовище свого проживання — тож невже нам завтра чекати на черговий присадибний чорнобиль з трагічною статистикою генних захворювань...
Тут, шановні картоплярі, привертаємо вашу увагу до епігенетики, науки про успадкування нашими генами загальної поведінки людини. Тобто гени не тільки проявляють відомий нам спадковий механізм, а й так само, з виключенням чи активацією окремих із них, вбирають, запам’ятовують факти отруєння людини та ... забруднення токсинами навколишнього середовища: наяву наші взаємодії з довкіллям впливають, а відтак і відображаються на житті нащадків. Причому найдошкульнішими для людини виявляються препарати, якими знищують комах та гризунів, в основі дії яких є ураження імунної системи, білка.
Отже, варто усвідомити, що загалом дуже стійкий
генетичний код людини — зрушується невиправданою дією отруйних хімікатів.
Вроджене каліцтво, яке може проявитися у якомусь з семи поколінь — матиме просте пояснення... Тож в недалекому майбутньому епігенетики зможуть виносити вердикт попередньому поколінню за спричинену хімічну агресію на людський родовід.
Загалом, осмислюючи присадибне городництво, його можливості сприймаємо як перешкоду в розвитку сільського соціуму зо всіма ознаками відсутності вияву будь-якої уваги до нього з боку держави, безсистемності та тупцюванням на місці. Бо ж і перевиробництво картоплі у громадському секторі, наявне останніми роками, і коливання ціни на другий хліб — ніяк позитивно не позначаються на поліпшенні добробуту селян чи на розвитку села?! І як продавали «сиру» картоплю за царя гороха скрізь де можна — так і сьогодні базарюють. І нікому з селян не спадає на думку торгувати продуктами переробки, наприклад, смачними чипсами чи крохмалом, оволодівати всіма сегментами продовольчого ринку.
У пошуках можливих шляхів розв’язання проблеми домашнього картоплярства та, проаналізувавши історію українського села, відзначимо, що тягар неймовірної трудозатратності на виробництві хліба насущного над нашою землею допоки тяжіє історично. Так, на сьогодні, крім виснажливого городництва, це й немеханізований догляд за дійними тваринами, відсутність індустрії збирання та переробки овочів і фруктів і т. д. Та все ж з приємністю відзначимо, що з розвитком цивилізації українські селяни поступово відмовляються від важкої ручної праці.
Ще до 60—70-х років минулого століття чимало тодішніх колгоспників ділили свій присадибний город навпіл. Першу половину займали картоплею, другу — житом чи пшеницею. Проте сьогодні біля хати практично вже ніхто не сіє озимини. Ми ж цей факт наводимо для того, аби показати що і
вирощування другого хліба, картоплі, так само як і пшениці, можна перекласти на плечі машин.
Ми, вчені-аграрії, пропонуємо одноосібним домогосподарствам, аматорам, зайнятим городництвом, наступний проект створення сучасної європейської галузі виробництва органічної картоплі:
починаючи з 2017 року повсюдно розпочати перехід на органічний (біологічний) спосіб вирощування картоплі та решти пасльонових культур борщового набору, зокрема помідорів, солодкого перцю, баклажанів.
Де першим етапом має стати наближення загального землеробства до екологічно-адаптованих систем з жорстким контролем технологій, повною чи частковою відмовою від: використання мінеральних добрив, застосування отрутохімікатів та впровадженням інноваційного рільництва (наприклад, на легких грунтах безперелогового та з перевертанням скиби на важких чорноземах). Для підвищення родючості грунту та превентивної боротьби з бур’янами широко застосовувати як зелене добриво сидеральні культури: гірчицю, редьку олійну, вику, пелюшку, а також сидеральні пари. Для знищення шкідників, пригнічення чи упередження хвороб широко використовувати бактеріальні та інші засоби вітчизняного виробництва.
Другий етап безпосереднього переходу на органічне виробництво виявиться незвичним, адже треба буде пройти міжнародну сертифікацію, де виконати цілий ряд вимог, окремі з яких ми поки що, навіть, не готові сприймати (наприклад, обов’язкова віддаленість картопляного поля від населеного пункту чи високі вимоги до поливної води і т. д.).
Проте головною суттю переходу України на органічне (біологічне) картоплярство є виробництво найякіснішої продукції. Адже сьогодні (і на подальше ) саме якість продукції, а не ціна, вал, реклама чи будь-що інше, — виступає у світі головною перевагою конкуренції виробників. І саме якість дасть поліпшення суспільного життя.
Для того, щоб вирощувати, споживати і експортувати якісний другий хліб, картоплю, ми, вчені НААН і НАН, вважаємо за краще:
1. Всі посадки картоплі, інших пасльонових, уражуваних колорадським жуком, повністю винести за межі села на виокремлену площу, це можуть бути землі резервного фонду чи погоджені паї. Де вирощувати органічну картоплю промисловим способом — це дасть змогу не тільки потроїти врожай, зменшити затрати, а й, що головне, вивільнити селян з «городнього полону».
2. І логічною є наступна пропозиція:
на вивільнених від картоплів, помідорів, баклажанів, солодкого перцю, інших просапних культур площах сформувати промислові гони для заходу середніх механізованих агрегатів (зрозуміло, де це дозволяє). До речі, визначити абриси (периметр) такого спільного поля між забудовами, внутрікварталів чи вулиць можна через Інтернет, аналізуючи кадастрову карту земель та карту населеного пункту.
На такому спільному (колективному) полі варто вирощувати затребувані і прибуткові польові культури, лікарські рослини, організувати пасовища чи переробні промисли, закласти виноградники, оздоровчі сади чи засадитись корисним і прибутковим волоським горіхом, розумно використовуючи рельєф, завести рибництво, поставити вітрову енергоустановку, млин або ж створити кредитну спілку та стати місцевим інвестором у будівництві вигідного промислу. Отже, саме сільська громада в особі об’єднання картоплярів-аматорів, зваживши свої можливості й наміри, може докорінно змінити середовище свого проживання та рід суспільних занять.
Утім, щоб такі спільні/колективні городи зародили «органіку», обраній ініціативній групі, правлінню чи старості знадобиться не менше двох років активної роботи, аби провести цілий ряд підготовчих організаційних та агротехнічних заходів для запровадження біологічного виробництва.
Окремо привертаємо увагу аматорів-картоплеводів до напрацювань українських аграрних вчених, впровадження розробок яких дозволить здійснити національний перехід на промислове вирощування органічної картоплі та решти овочів борщового набору.
На сьогодні вчені-аграрії створили:
біологічні препарати для стимулювання росту рослин та пригнічення патогенів і шкідників, зняття стресів, активації початкового росту, ряд комплексних мікро- і мезодобрив, допомагаючих рослинам розщеплювати важкодоступні форми сполук фосфору. На базі дослідних господарств НААН налагоджено виробництво безвірусного посадкового матеріалу, що дасть змогу виконати замовлення з повної сортозаміни картоплі по всій країні, також дослідні господарства виробляють вдосталь насіння сидеральних культур для поліпшення грунту. На особливу увагу заслуговує створена українськими вченими так звана антиоксидантна картопля, яка корисна в упередженні онкологічних захворювань. Створені й біологічні засоби знищення колорадського жука, ефективні саме за одночасної обробки на великих площах.
За нашим баченням, із 3 мільйонів гектарів, які загалом зайняті городами (включаючи Донбас і Крим) — приблизно на 1,8 млн. га можна сформувати площі розмірами 2—10 га, цілком придатні для механізованого вирощування вибраних польових культур.
3. Тепер стосовно нестачі техніки — одначе, шановні односельці, уважно придивіться, скільки тракторів простоює у дворах чи як епізодично використовуються сучасні агрегати в агрохолдингах, яким ви передали в оренду свої паї. Тож чи не варто тут домовитися, знайти компромісне рішення чи здійснити взаємозалік за оренду землі, інше — аби спільно організувати оранку, сівбу, збирання у дві-три зміни, як це було ще тридцятьма роками тому на українських ланах. Хоча для розв’язання технічної забезпеченості можливе створення громадою обслуговуючого кооперативу чи МТС.
4. Для ведення рослинництва на спільних городах чи будівництва нових промислів доцільно створювати трудові колективи за родинним, професійним чи територіальним принципом чисельністю 2—15 чоловік з обов’язковою взаємозамінністю працівників по основних технологічних операціях.
5. Звичайно, при такій реорганізації, точніше об’єднанню,
права власників землі залишаються непорушними,
так само як і колективні/спільні поля, землі в межах самого села — не можуть передаватися в оренду агрохолдингам, що чітко встановлює і контролює сільська громада, укладаючи договори загальної поведінки з власниками городів.
6. За спільної участі в організації робіт надзвичайно важливим є визначення повноважень, наскрізного контролю і розподілу продукції. Планування будь-якого вирощування культури чи виробництва необхідно розпочинати з маркетингу, кінцевого задоволення потреб споживання, переробки, продажу чи експорту. Вважаємо за доцільне рекомендувати сільській громаді ввести в склад сільради/громади посаду юриста з протоколювання та контролю земельних відносин.
При організації загальних робіт розподіл одержуваної продукції/урожаю доцільно здійснювати за коефіцієнтом трудової участі та за питомою часткою (в %) площі паю чи городу, переданого до спільного поля.
Г. М. Заболотний, кандидат сільськогосподарських наук, народний депутат України;
А. Д. Балаєв, доктор сільськогосподарських наук, професор, завідувач кафедри; О. Л. Тонха, кандидат сільськогосподарських наук, доцент кафедри грунтознавства та охорони грунтів ім. Миколи Шикули;
С. П. Танчик, доктор сільськогосподарських наук, завідувач кафедри; М. П. Косолап, кандидат сільськогосподарських наук, професор кафедри; Ю. П. Манько, доктор сільськогосподарських наук, професор кафедри землеробства та гербології, Національний університет біоресурсів і природокористування України;
О. С. Бессараб, кандидат технічних наук, завідувач кафедри технології консервування, Національний університет харчових технологій;
А. А. Бондарчук, доктор сільськогосподарських наук, директор; М. М. Фурдига, кандидат сільськогосподарських наук, заступник директора з наукової роботи, Інститут картоплярства НААН;
М. І. Блащук, кандидат сільськогосподарських наук, директор; О. В. Демиденко, кандидат сільськогосподарських наук, заступник директора з наукової роботи, Черкаська державна сільськогосподарська дослідна станція ННЦ «Інститут землеробства НААНУ»;
В. А. Власенко, доктор сільськогосподарських наук, завідувач кафедри захисту рослин, Сумський державний аграрний університет;
В. В. Волкогон, доктор сільськогосподарських наук, директор, Інститут сільськогосподарської мікробіології та АПВ НААН;
Л. Ф. Горовий, доктор біологічних наук, головний науковий співробітник, Інститут клітинної біології та генетичної інженерії НАН України;
О. О. Іващенко, академік НААН, академік-секретар відділення рослинництва НААН;
М. М. Єрмолаєв, доктор сільськогосподарських наук;
В. П. Патика, доктор біологічних наук, завідувач відділу фітопатогенних бактерій; С. В. Лапа, кандидат біологічних наук, науковий співробітник відділу антибіотиків, Інститут мікробіології і вірусології ім. Д. К. Заболотного НАН України;
М. Ф. Кучер, кандидат сільськогосподарських наук, директор, Інститут помології ім. Л. П. Симиренка НААН;
В. П. Купріянов, кандидат сільськогосподарських наук, директор, НВО «Чернігівкартопля»;
Ж. А. Молдован, кандидат сільськогосподарських наук, завідувач лабораторії польових кормових культур, сіножатей і пасовищ, Хмельницька державна сільськогосподарська дослідна станція Інституту кормів та сільського господарства Поділля НААН;
Ф. М. Парій, доктор біологічних наук, завідувач кафедри генетики, селекції рослин та біотехнології, Уманський національний університет садівництва;
В. І. Пастухов, доктор технічних наук, завідувач кафедри «Сільськогосподарські машини», Харківський національний технічний університет сільського господарства ім. П. Василенка;
В. П. Петренкова, доктор сільськогосподарських наук, заступник директора з наукової роботи; В. М. Тимчук, кандидат сільськогосподарських наук, завідувач лабораторії науково-методичного забезпечення та інтелектуальної власності, Інститут рослинництва ім. В. Я. Юр’єва НААН;
С. П. Пономаренко, доктор біологічних наук, директор, Міжвідомчий науково-технологічний центр «АГРОБІОТЕХ» НАН і МОН України;
В. І. Ратошнюк, кандидат сільськогосподарських наук, завідувач відділу елітного насінництва, Інститут Полісся НААН;
В. Б. Соловей, кандидат сільськогосподарських наук, завідувач лабораторії грунтового покриву, ННЦ «Інститут грунтознавства та агрохімії ім. О. Н. Соколовського» НААН;
В. Н. Тимченко, кандидат економічних наук, президент, Українська асоціація виробників і переробників сої;
Л. В. Фадєєв, кандидат технічних наук, директор, ТОВ «СПЕЦЕЛЕВАТОРМЕЛЬМАШ»;
В. П. Федоренко, доктор біологічних наук, академік НААН, головний науковий співробітник, Інститут захисту рослин НААН;
А. В. Черенков, доктор сільськогосподарських наук, директор;
М. С. Шевченко, доктор сільськогосподарських наук, заступник директора з наукової роботи;
О. І. Цилюрик, доктор сільськогосподарських наук, завідувач лабораторії сівозмін та природоохоронних систем обробітку грунту, Інститут сільського господарства степової зони НААН;
І. П. Конюшенко, автор проекту, редактор науково-практичного журналу «Посібник українського хлібороба».
Друкується в рахунок квоти Комітету Верховної Ради України з питань аграрної політики та земельних відносин.
