В Україні гинуть не тільки українці. А й білоруси, грузини, чеченці, росіяни, які не підтримують антилюдську політику Москви... «Чому ви воюєте в Україні?», — запитала я грузина-добровольця Зазу Іванічі. «Тому що брати-українці були поруч перші, коли путін 2008-го бомбив Цхінвалі. І тому що в нас одне серце», — відповів він. Тоді оточеним українським «братам» росіяни запропонували скласти зброю в ущелинах кавказьких гір і пообіцяли волю. «Грузини не здаються», — заговорили українські кулемети. Про той день, коли кремлівські терористи в «миротворчій операції із силового примусу агресора до миру» розстріляли наших героїв, брати картвелі досі згадують зі сльозами. І додають: «Українці не здаються».

Арман МАНУСАДЖЯН (Твер, блогер):
— Ще пару років тому я думав, що хворих на голову в будь-якому народі лише пара відсотків, як і різних збоченців. Як же я помилявся! Життя показує, що серед громадян РФ лише 2—3 відсотки адекватних людей, а решта — або боягузливі холуї, або пофігісти, або причетні до розгарбування 
своєї країни і гвинтики системи, або просто тупі ідіоти, та ще й ускладнені імперським менталітетом минулих століть!
Це сумно насамперед для самої Росії, де любити Батьківщину й підтримувати злочинні органи злочинної влади, що зґвалтували її, — одне й те саме... А відсутність громадянського суспільства й реальної опозиції всередині країни й агресивна зовнішня політика брехні й підлості можуть призвести лише до кривавого хаосу й розпаду Росії. Історія знає такі приклади.
Давно «ерефію» могли «захопити» або розвалити, але це лише пугачка для своїх лохів і відволікання їх від тотального розгарбування народного надбання. І ніколи росіянам не зрозуміти пасіонарності й прагнення жити у справедливому суспільстві українських громадян, у тому числі мільйонів етнічних росіян, прихильників єдиної України. Підле втручання РФ, анексія Криму й неоголошена війна на Донбасі тільки затримують процеси очищення від старої системи влади в Україні після скинення народом найодіозніших її представників, злодіїв і «бєспрєдєльщіків». І тому втручання, допомога ЄС, НАТО, США із захисту свобод в Україні виправдані й правильні, хоч би як бісилися рашистські сили, що підло вирішили повернути Україну в давно здохлий совок. Тільки мала частина російських громадян України повелися на цю провокацію під красивими, але абсолютно незаконними гаслами «захисту» і «допомоги». Путлер хотів розбити українське суспільство на росіян і татаро-хохлів, а вони розділилися на волелюбних громадян (незалежно від національностей) і зрадників, колаборантів, сепаратистів і просто... жителів із рабською психологією. Унаслідок ці ідіоти мають ізольований від усього світу й не потрібний навіть самій РФ острів невезіння Крим із повним набором ніколи нерозв’язанних проблем і жалюгідний недогризок «новоросії» під назвою Лугандон, що не відбувся, де від українського народу продовжують отримувати  місцеві гополченці, російські найманці-гамадрили, що понаїхали з усіх помийок «ер-ефії», і регулярні війська РФ зі своїми БТТ і РСЗО, що виконують злочинні накази кремлядів.
Дивно, але росіян не хвилюють тисячі вбитих із обидвох боків, руйнування в самому російському регіоні України й наслідки брехливої російської пропаганди про «хунту» і «жидобЕндерівських хохлофашистів». Прозріння для них буде важким, а наслідки цього — просто жахливі. Але росіяни це чесно заслужили. Радіти цьому ніхто не буде, але заважати, шкодувати чи допомагати — теж.
Сергій ОЖИЧ (Москва, юрист):
— У Росії невинних людей саджають у в’язниці, Конституція не дотримується, приймаються неправові закони; триває незрозуміла війна в далекій державі, на яку витрачаються мільярди; із союзників у нас залишилося тільки Науру; ціни стрімко зростають, рівень життя стрімко падає; корупція і злочинність у країні перейшли на інший якісний рівень, коли люди не тільки не приховують, що вони брехуни, злодії, бандити, мерзотники й покидьки, але вони цим пишаються й отримують за це нагороди. Хіба всього цього недостатньо, щоб один раз на рік усім разом заповнити бульвари Москви й нагадати, що ми не хочемо більше так жити, ми не хочемо терпіти приниження, брехню і злочини, ми не збираємося миритися зі сваволею й безправ’ям, ми нікуди не зникли й ви нас не представляєте? Пригадується опублікована у соцмережах у 2012 році неформальна розмова з поліцією перед черговим неузгодженим мітингом:
— Що ви робитимете, якщо вийдуть тисяча людей?
— Будемо вас «вінтіть».
— А якщо сотня тисяч?
— Не будемо вам заважати.
— А якщо мільйон?
— Приєднаємося до вас.
Ось нехитра формула протесту. Думаю, її всі знають.
Якщо люди готові цілий день стояти із плакатом і вимагати припинення війни, якщо декілька десятків людей готові перекрити рух на автомагістралі через злодійські побори, якщо дуже багато людей у суботній день готові відкласти всі свої справи й вийти на протестну акцію на захист порушеної Конституції, може, це не «п’ята колона» і не «націонал-зрадники»? Може, п’ята колона й націонал-зрадники сидять у Кремлі, кидають людей до в’язниць, посилають їх помирати у війнах, знищують нашу економіку й роблять нас жебраками та ізгоями? Ось чого боїться найбільше влада.
Не можу не згадати щодо цього Україну. Для мене те, що сталося в Україні, і те, що в нас називають «страшним» словом «Майдан», є насамперед Революцією Гідності й вибором громадянами правильних загальнолюдських цінностей і принципів, таких як свобода, гідність, солідарність, справедливість. Можна по-різному ставитися до всього, що там відбувається, але не можна заперечувати той факт, що громадянам України в 2014 році вдалося реалізувати своє невід’ємне загальнолюдське право опиратися сваволі влади і скасувати авторитарний злодійський режим разом із політиком, що був узурпатором і бандитом. У Києві мільйон людей вийшли на площу для того, щоб відстояти право кожного громадянина збиратися мирно, без зброї, проводити збори, мітинги, демонстрації, ходи й пікетування. Чому ж у нас відстоювати це право для кожного громадянина країни виходять лише кілька сотень? Часто як відповідь на це запитання можна почути твердження, що ми різні, ми не такі, як вони, вони не такі, як ми, і всяку іншу дурницю про психологію та генетику. Я з цим абсолютно не згодний. Ми всі вийшли з одного довгого тоталітарного минулого. Можливо, для нас просто ще не настав час зрозуміти, що ті, хто жертвує свободою заради «стабільності» і «комфорту», зрештою втрачають й те, й інше, й третє.
Андрій ФЕДОРОВИЧ (Москва, підприємець):
— Злочинний режим Путіна знищив усі демократичні цінності в Російській Федерації. У путінських мас-медіа існує тільки одна думка — думка путінізму, якому взагалі плювати на громадян РФ, які підтримують Братній Народ України. Злочинний режим Путіна в Україні агонізує у своїй останній стадії перед швидкою безславною кончиною. Самого Путіна очікує доля януковича. Навряд чи знайдеться країна, яка його прийме. У лютому 1945 року морський піхотинець Українець Майкл Стренк у найкровопролитнішому для США сухопутному бою Другої світової війни за японський острів Іодзіма підняв на горі переможний Прапор США, не тільки прославивши Корпус морської піхоти США на століття, а й своїм подвигом, що був гаряче підтриманий усім американським народом, навіть наблизив закінчення Другої світової війни. Поблизу Арлінгтонського національного цвинтаря за мотивами фотографії «Підняття прапора на Іодзімі» було споруджено монумент полеглим солдатам США, у тому числі Українцеві Майклу Стренку. А тепер американці повинні захистити Україну від військової агресії режиму Путіна й допомогти Українському Народу підняти Український Прапор там, де йому належить бути, а саме на території всієї України. ЄС і США повинні вжити всіх можливих заходів для якнайшвидшого звільнення Надії Савченко та повернення її здоровою та неушкодженою в Україну. Росія й путінізм не мають нічого спільного! Росія — вічна! Путінізм — режим тимчасових правителів! Усі цивілізовані країни щиро бажають того, що сказав Лідер України: «У нас усе буде добре, ми переможемо, з нами правда, з нами Бог, з нами весь світ». УСЬОМУ СВІТОВОМУ СПІВТОВАРИСТВУ НЕОБХІДНО ОБ’ЄДНАТИСЯ ПРОТИ ВІЙСЬКОВОЇ ЕКСПАНСІЇ ПУТІНІЗМУ В УКРАЇНІ! З режимом Путіна треба «вести справи» тільки з позиції Сили — і це Істина. Путін — замовник убивства Лідера російської опозиції Бориса Нємцова, а організатор — директор ФСБ РФ Бортніков. Путін особисто віддав наказ убити лідера опозиції. Почерк такий само, як під час вбивства Політковської, — в день народження Путіна, щоб російська і світова громадськість і думати не сміла... А Нємцова за 200 метрів від Кремля, щоб також російська і світова громадськість навіть думати не сміла... У Росії нелегітимного тимчасового правителя Путіна замовленими театралізованими «розслідуваннями» злочинів займаються самі злочинці, тому тільки Міжнародний Трибунал поставить крапку в ганебній історії режиму Путіна...

Підготуваля Наталя ЯРЕМЕНКО.

Мал. Олексія КУСТОВСЬКОГО.