Коли Валентин Іванович Крока розповідає про свою сім’ю, відчувається, що це його надійна гавань.
...Відслуживши у морфлоті, 22-річний Валентин Крока приїхав у Рівне, де влаштувався змінним інженером у місцеву «Райсільгосптехніку». Після роботи штурмував науку на вечірньому факультеті Українського інституту інженерів водного господарства (нині Національний університет водного господарства і природокористування). А у вихідні знаходив час, щоб піти на танці у міський парк, в Палац культури. Там і знайшов свою другу половинку — Лідію Миколаївну, з якою в парі ось уже майже сорок три роки.
— Мені сподобалася дуже симпатична й охайна дівчина в гарній сукні в українському стилі, — згадує Валентин Іванович. — Я запросив її на танець. Познайомились. Лідія, як і я, дуже любила танцювати. Того вечора вона теж запросила мене на білий танець. Так почали зустрічатися. Лідія була проста у спілкуванні, але водночас горда, поводилася з гідністю, що мені теж дуже імпонувало.
Якось я запізнився на годину на побачення. Лідія цього мені не пробачила. Цілий тиждень я робив спроби перепросити її за це, але вона була непохитною. Ледве дочекався вихідних, щоб побачити її на танцях. Запросив на танок і покаявся, сказав, що більше такого не повториться, що я скучав за нею. Від неї почув: «Я теж скучала»...
Це й вирішило майбутнє пари: 6 травня 1973 року розписалися. Спочатку молода сім’я жила порізну по гуртожитках. Якось голова колгоспу «Зоря», що у селі Жалин Костопільського району, звідки родом Валентин Іванович, запропонував йому посаду головного інженера (а згодом і свого заступника), а ще — будиночок. Тож нарешті молоде подружжя отримало змогу звити своє сімейне гніздечко.
— Нам ніхто не допомагав: Лідині батьки статків не мали, мої теж, бо треба було вивести в люди п’ятеро дітей, тому розраховували лише на себе, — розповідає Валентин Крока. — Але якщо подружжя ладить між собою, то все у нього вийде. Так і у нас. У Жалині народилися наші доньки Наталія та Вікторія. В обох нині свої сім’ї. У Наталії дочки — Дарина та Ірина, обидві навчаються у польських вузах. У Вікторії, яка мешкає у Костополі, донька Іванна — студентка Вінницького медінституту, син Валентин навчається у Березнівському лісовому коледжі.
Валентин Іванович зізнався: коли йому повідомили, що назвали внука на його честь, просльозився. І все ж на моє запитання, кого він з онуків любить найбільше, сказав, що всіх однаково. За кожного із дружиною переживають, цікавляться їхнім життям, всім дуже раді.
Доля склалася так, що з Березного, де десять років очолював Березнівський район, Валентин Іванович разом із родиною переїхав у Рівне. Глава сім’ї працював першим заступником представника Президента в регіоні, першим заступником голови Рівненської обласної ради.
— Я завжди мріяв мати будиночок, щоб і на землі можна було попрацювати, і квітами помилуватися, — зізнається В. І. Крока. — Пригледів у селі Обарів, що за кілька кілометрів від Рівного, будинок, зведений у 1981 році. Продавши свою міську квартиру та мамин дім у Жалині, придбали його. Зробили капітальний ремонт, деяку добудову, упорядкували територію. І переселилися. Разом із моєю мамою та родиною старшої доньки Наталії.
Хоча Валентин Іванович і на пенсії, та веде активний спосіб життя: у депутатських клопотах, очолює Консультативну раду при прокуратурі Рівненської області. Але вільного часу нині у нього набагато більше, вистачає ще й на улюблені справи. Донедавна активно грав у любительський футбол, не пропускає як глядач і нині жодного матчу. Полюбляє разом із зятем Юрієм упорядковувати територію навколо будинку, поратися з дружиною та дітьми у садку, квітнику та на невеличкому городі, який дає їм екологічно чисті овочі.
Рівне.
Із досьє
Валентин Іванович Крока має найсолідніший депутатський стаж на Рівненщині. Він депутат Рівненської обласної ради семи скликань, трьох — районної і стільки ж — сільської рад. Голова постійної комісії обласної ради з питань місцевого самоврядування, розвитку територій та європейської інтеграції.
Валентин Іванович Крока з дружиною Лідією Миколаївною милуються вирощеними власноруч квітами.
Подружжя Кроки з онуками (зліва направо) Іванною, Дариною, Іриною та Валентином.
Фото з сімейного архіву Валентина Кроки.
