Особливості та цілі

У цьому контексті в геополітичних планах та проектах Російської Федерації щодо реалізації заходів «гібридної політики» в сучасних умовах дедалі більше превалює її суто національна геополітика та дещо видозмінене право сили (в рамках «гібридної війни» та «гібридного миру»). У плані вирішення цих завдань геостратегія Російської Федерації визначає цілу низку заходів (у тому числі «асиметричних»), спрямованих на зміцнення політичної, економічної та військової потужності Росії, збереження та посилення її міжнародного впливу, а також на створення політичних, економічних та інших (у тому числі безпекових) союзів з іншими країнами. Тобто геостратегія сучасної Росії пріоритетно спрямована на її національні інтереси.
Основна суть та змістовність «гібридної політики» Росії по відношенню до окремих країн (Україна, Грузія, Молдова, Казахстан, Греція, Сербія, Македонія, Фінляндія, Польща, США) або коаліцій країн (ЄС, НАТО, СНД, країни Балтії, країни Причорномор’я, Балканські країни), серед іншого, відображається у відповідних планах (проектах, програмах) шляхом їх цілеспрямованого розповсюдження або декларації (різними каналами та з різних джерел) у вигляді загроз, погроз, фейків, чуток, «інформаційних бомб» тощо. Як приклад наведемо лише неповний перелік реальних складових «гібридної політики» сьогодення Росії з урахуванням її власних інтересів щодо:
* планів можливого застосування російською стороною ядерної зброї в майбутньому протистоянні з НАТО/США;
* наявності безпосередньої «загрози» з боку НАТО/США для Російської Федерації;
* планів реалізації різного роду проектів (створення держави «Новоросія»; інтеграція окупованих територій Донбасу в Російську Федерацію; створення окремих державоутворень «Донецька народна республіка» і «Луганська народна республіка»; інтеграція окупованих територій Донбасу в Україну на принципах федералізації; введення миротворчих сил Російської Федерації на Донбас тощо);
* планів Росії стосовно проведення широкомасштабної операції проти України з виходом на Крим та Придністров’я або захопленням Києва й усієї Лівобережної України;
* визнання легітимної належності Російській Федерації Кримського півострова в обмін на припинення Росією війни на Донбасі;
* реанімації ідей так званих «другої Ялти» та «другого Потсдама» — як закулісних домовленостей Кремля зі США;
* розповсюдження інформації, що США «здали Україну Москві» за її підтримку в питаннях Ірану, Сирії та ІД («Ісламської Держави»);
* розповсюдження інформації, що Україна постачає для бойовиків ІД переносні зенітно-ракетні комплекси (ПЗРК) FN-6 «Manpads» китайського виробництва за отримання від них енергоносіїв;
* пропагування ідей вирішення російсько-української кризи мирним шляхом на принципах федералізації України за «боснійським» сценарієм чи «другої Чечні» або «заморожування» конфлікту за варіантами (сценаріями) Придністров’я, Абхазії, Південної Осетії та Нагірного Карабаху;
* підготовки до проведення «гібридної війни» проти країн Балтії, Причорномор’я, Грузії, Молдови, Казахстану, Азербайджану, Фінляндії, Польщі тощо;
* початку реалізації планів побудови газопроводів до Європи в обхід України або у східному напрямку — до Китаю та Японії.
На думку переважної частини провідних західних і українських експертів (дипломатів, політологів, аналітиків та військових спеціалістів), у рамках такої «гібридної політики» Москва рішуче та агресивно налаштована повернути Україну до сфери свого впливу за будь-яку ціну.
«Гібридна політика» — це цілеспрямоване комплексне застосування політичних, дипломатичних, торговельно-економічних (у тому числі кредитно-фінансових, паливно-енергетичних, військово-технічних тощо), а також інформаційно-пропагандистських та інших, у тому числі нетрадиційних («асиметричних») заходів однієї держави (або коаліції держав) з метою підпорядкувати собі внутрішню і зовнішню політику іншої/інших за допомогою широкого спектру прихованих способів та механізмів підкупу, залякування та шантажу керівництва як політичних та бізнес-еліт, так і різних партійних та суспільних груп, а також загалом населення цих держав.

Росія проти України

В умовах реалізації «гібридної політики» Російської Федерації проти України на перший план виходять інформаційні операції та інші «асиметричні» важелі впливу.
Важливою складовою «гібридної політики» Росії проти України (в рамках її інформаційної складової) постає прагнення агресивно діяти на свідомість як керівництва політичних та бізнес-еліт, так і різних партійних та суспільних груп, а також загалом на населення України. Іншими словами — це прагнення не знищити мільйони людей, а залякати й деморалізувати їх (зламати їх волю до спротиву!) — і тим самим зробити їх слухняним інструментом у власних неоімперських цілях.
Не менш важливими складовими «гібридної політики» Росії проти України постають й інші — «асиметричні» важелі впливу, а саме: паливно-енергетичні, торговельно-економічні, гуманітарні, екологічні та інші нетрадиційні асоціальні (релігійно-етнічні, культурологічні тощо) складові.

Росія проти об’єднаної Європи та НАТО/США

Водночас проти об’єднаної Європи, а також НАТО/США мета «гібридної політики» Росії (читай — режиму Путіна) є більш масштабною (має геополітичний характер), а саме: підірвати у країн Східної Європи і Балтії відчуття благополуччя та впевненості щодо їх гарантованого захисту з боку ЄС і 
НАТО, а в ідеалі — вбити перманентний клин між США та їх європейськими союзниками (Європейським Союзом), а також між західними союзниками та країнами Східної Європи і Балтії.

Росія проти Європейського Союзу

Головні цілі, які переслідує В. Путін проти Європейського Союзу, — це недопущення розширення та повний розвал Європейського Союзу. Він цинічно ненавидить Європейський Союз і прагне розділеної Європи, фактично маніакально повторюючи лукавого російського імператора Олександра І та підступного «вождя всіх народів» Й. Сталіна. Історія його нічого не навчила, а значить — суворо покарає за незнання її уроків.
Наочним прикладом реалізації заходів «гібридної політики» Росії в Європі є її провокаційна діяльність на Балканах, передусім стосовно Греції («вирвати» її з ЄС), Сербії, Македонії та Боснії і Герцеговини (не допустити їх входження до ЄС).
На сьогодні (як ніколи!) російська «гібридна політика» щодо Європейського Союзу є реальною загрозою, яку більшість європейських очільників та політиків просто недооцінюють або «сором’язливо» не хочуть помічати, в тому числі що стосується загрози підтримки путінською Росією європейських ультраправих та ультралівих партій і політичних рухів.
Ідеться про системну підтримку Росією (читай — режимом Путіна) європейських ультраправих та ультралівих політичних сил (Франції, Італії, Угорщини тощо), і ця провокаційна підтримка може призвести до обмеження прав базового електорату, який сповідує ключові європейські цивілізаційні цінності.
Отже, те, що путінська Росія робить нині в Європейському Союзі і загалом в Європі, без перебільшення можна назвати її провокаційною і підступною «гібридною політикою». І що швидше ЄС зможе розробити і впровадити комплексну та ефективну політику стосовно Російської Федерації, то краще буде для самого Європейського Союзу.

Росія проти НАТО

Головними цілями «гібридної політики» В. Путіна проти НАТО є недопущення розширення та повне руйнування Північноатлантичного союзу, і кращий спосіб цього досягти (за путінським сценарієм) — відібрати частину Балтії. За оцінками путінських апологетів, Балтійські республіки Естонія і Латвія — це краще місце для того, щоб знищити НАТО та показати, що стаття 5 Північноатлантичного договору не діє. При цьому, якщо ФРН не відповість на вторгнення Росії в Балтію, якщо Франція залишиться осторонь і буде проведена лише чисто американська операція, це призведе до розпаду НАТО. А це є найбільше побоювання, насамперед для «нових» країн—членів НАТО, бо їм стане зрозуміло, що зобов’язання НАТО із взаємного захисту — брехня (блеф), а військовий альянс фактично розвалиться, залишивши країни Східної Європи знову уразливими для російського впливу. Отже, Путін зможе зробити те, чого ніколи не могли досягти радянські лідери, — подолати НАТО.
За оцінками провідних західних експертів, це є найзаповітніша мета Путіна і його величезна спокуса. До того ж він може відступити на будь-якому етапі, але ж спокуса занадто велика — знищити НАТО! Ризик великий? Так. Але ж і винагорода величезна!
На сьогодні логіка російської «гібридної політики» стала ще небезпечніша. Російська Федерація, в надії компенсувати слабкість власних звичайних збройних сил, значно понизила критерії використання ядерного озброєння. В той час, коли радянські лідери розглядали ядерну зброю виключно як засіб стримування, який існував саме для того, щоб ним ніколи не треба було скористатися, ставлення В. Путіна до нього видається принципово іншим.
Так, нова редакція Військової доктрини Російської Федерації (Президент РФ В. Путін підписав відповідний указ наприкінці грудня 2014 року) припускає застосування ядерної зброї в разі неядерної війни, яка може нести загрозу існуванню держави. І це більше, ніж прості слова: Москва не раз заявляла про свою можливість і підготовку до використання ядерної зброї навіть у більш обмеженій війні.
Це страхітливо низька планка для використання ядерної зброї, особливо враховуючи те, що можлива війна, найімовірніше, почнеться біля кордонів Росії та на східних кордонах країн—членів ЄС і НАТО. І це наводить на думку, що Путін зайняв позицію, яку лідери часів «холодної війни» вважали взагалі немислимою: що в «обмеженій» ядерній війні можна вижити і навіть виграти. Таке рішення Путіна є найнебезпечнішим для всього цивілізованого світу з часів кризи 1962 року.
Отже, на сьогодні практична реалізація російської «гібридної політики» цинічно руйнує європейську та світову архітектуру безпеки, і за Грузією та Україною можуть піти й інші країни, у тому числі країни—члени ЄС та НАТО. Не розуміючи або не помічаючи цього, цивілізований світ не зможе надати адекватну відповідь на путінську як приховану, так і відкриту агресію.
Цілком природно постає питання: що робити? Над цим варто замислитися кожному небайдужому громадянинові. Свою точку зору я викладу в наступній публікації.

Юрій РАДКОВЕЦЬ, віце-президент НАЦГП «Борисфен Інтел», кандидат військових наук, доцент, генерал-лейтенант запасу.