«Фашисти майбутнього називатимуть себе антифашистами».
У. Черчілль.
Здається, у Володимира Путіна є всі підстави захищати своїх співвітчизників від неонацистської загрози. Для цього навіть не треба сколочувати військову потугу на українських кордонах, тим паче не треба націлювати «двоголового» на викльовування ласих шматків з чужих територій. Він і вдома цілком спокійно спирається на свастику, хоча цей факт не бентежить ні президента РФ, ні його підданих «антифашистів».
«Замість витрачання зусиль і коштів своїх громадян на втручання у внутрішні справи України та нікчемну пропаганду, яка є звичайним самообманом, спробами знівелювати демократичні надбання українського народу та виправдати брутальну окупацію Автономної Республіки Крим, радимо офіційній Москві привернути увагу до зростання проявів фашизму, ксенофобії, правопорушень за етнічною ознакою у Російській Федерації», — до контрнаступу на істеричну пропаганду власних фобій і міфів з боку «гарантів» нашої безпеки приєднався Департамент інформаційної політики МЗС України.
У його коментарі з приводу порушень прав людини в РФ наводяться конкретні факти, що підтверджують цю тезу. Наприклад, торік у жовтні, в День народної єдності у «першопрестольній» та сотні міст Федерації традиційні «Русские марши» супроводжувалися використанням свастики, символіки дивізій СС. Якщо саме це єднає їхній народ, то які претензії Кремль може висувати іншим державам? До речі, навіть маріонеткова самооборона Севастополя за своїм почерком — дублікат стилю есесівців. І не лише абревіатурою «СС»...
Від рук російських расистів та неонацистів, за даними інформаційно-аналітичного центру «СОВА», торік загинула 21 людина, було поранено 178 і дев’ять людей одержали серйозні погрози вбивством.
Початок 2014 року ознаменувався не лише посиленим пошуком «екстремістів» в Україні, а й продовженням шовіністичних масовок у армії Росії.
Від ксенофобського насилля постраждало 14 осіб, шість з них загинуло. Пам’ятники радянським воїнам та публічні місця дедалі частіше «оздоблюють» нацистською свастикою та людиноненависницькими написами. Улюблене гасло їхніх ідеологів «за что воевали наши деды» насправді є пустопорожнім тріпанням язиків. Висунете як бойовий заклик у боротьбі з «бЕндеровцами» в Україні, у себе вдома воно засовується подалі за зуби: акти вандалізму, скоєні проти святого — пам’ятників цим самим «дедам» — нікого не підштовхують захищати історичну пам’ять і «наше всьо» від доморощених варварів. Можна до нападів епілепсії кричати про Україну, Естонію, Литву чи Латвію, де насмілюються переносити останки з майданів у паркову зону, а в себе місця поховань закочувати під бетон — для паркінгів, автозаправок, офісних центрів. У себе вдома, як то кажуть, рука — владика...
Подвійні стандарти, усічена до нуля совість. Це і є ознака особливої обраності країни, де велич народу міряють територіями, а не масштабом справжньої — не показної духовності?
Крім звичайних нападів на «чужаків», зокрема, з використанням холодної, вогнепальної та травматичної зброї, російські ультраправі здійснюють вибухи і підпали будинків, гуртожитків та інших місць, де мешкають мігранти. Приклади такої «гостинності» наводять автори згаданого коментарю і вказують на ще одну тенденцію — зростання кількості проявів антисемітизму. Традиційно звинувачуючи нас у всіх протиєврейських гріхах, особливо «багато» їх «фіксували» під час Майдану, хоча насправді там пліч-о-пліч виборювали гідність і незалежність українського народу і «Правий сектор», і євреї, і навіть ветерани ізраїльської армії, російські політики не помічають цілком відкритого у центрі Москви обігу антисемітської літератури та вільного заклику до єврейських погромів у соціальних мережах. Не чують вони і запевнень єврейських громадських та релігійних організацій України про відсутність порушення їхніх прав та присутність у більшості з них бажання зі зброєю в руках захищати свою — нашу — країну від російських агресорів. Вибіркові проблеми зі слухом і зором — також ознака великодержавного шовінізму: офіційної доктрини Москви.
...Минулого тижня активною проросійською позицією на екранах засвітився одесит, який прагнув возз’єднати «чорноморську перлину» з «матушкой Росієй». І там він скакав з трико-
льором, і там щось несамовито вигукував, розмахуючи кулаком. «Одесита» вдалося ідентифікувати: «мирним» вітчизняним сепаратистом виявився санкт-петербуржець Антон Раєвський, член «Черной сотни» — російської радикальної організації нацистського спрямування. Тату з нацистською символікою на його передпліччі і російський прапор у руках — цей симбіоз справді загрожує не лише російськомовним в Україні, а й усім народам, на які споглядає господар войовничого птаха-мутанта. Та насамперед він небезпечний для самих громадян Федерації. Здається, Володимиру Путіну давно час залучити невпізнаних чоловічків для врятування росіян від «русского марша»...
