«Гості» у погонах почувалися господарями

81-літня вдова фронтовика Марія Іванівна Кузнецова живе в окремій кімнаті комунальної квартири, яку заробила на полтавській бавовнопрядильній фабриці. Віднедавна в неї квартирує і допомагає старій жінці-інваліду по господарству 59-річний Юрій Ткалич. М’яко кажучи, застаріле житло розташоване майже в центрі Полтави. На три родини, котрі є господарями згаданої комуналки, — спільні кухня, ванна і туалет. Лагодити «гуртову» кухонну плиту 4 лютого цього року зранку приїхали фахівці «Полтавагазу». Закінчення їхньої роботи чекали і двоє... офіцерів міліції у формах капітана та молодшого лейтенанта, котрі стали у вузькому коридорі, що веде на кухню.
— Тільки-но ми попрощалися з «газовиками», ті двоє міліціонерів, не відрекомендувавшись і не кажучи, чого прийшли, відразу наказали Юрію: «Пішли з нами!» — пригадує Марія Іванівна. — При цьому молодший із них — здоровань двометрового зросту — намагався схопити мого квартиранта за голову. Через те, що він упирався, капітан кидав його від однієї стіни коридору до іншої, штурхав і бив колінами, зокрема й у пах. Я стояла на кухні, двері якої були відчинені. Тож усе те бачила і з жахом думала: якщо міліціонери так поводяться з Юрієм на моїх очах, то що вони зроблять із ним у райвідділі... Коли міліціонеру вдався захват голови квартиранта й він став стискати його шию, той, бачу, вже почав синіти. Тоді не витримала, попід рукою офіцера протиснулася між ними і фактично відштовхнула Юрія на кухню. Після того капітан міліції взявся за мене: по кілька разів ударив об одвірки та стіну, штурхав у груди, бив колінами по ногах. Господи, що мені тоді довелося пережити...
Пізніше М. Кузнецова та Ю. Ткалич дізналися про те, що «гості» у погонах були дільничними Київського райвідділу міліції у м. Полтаві (прізвища обох відомі). В їхній комуналці вони з’явилися за викликом однієї з сусідок. Саме тієї, якій пан Юрій вранці зробив зауваження за те, що не сплачує своєї частки за використаний її родиною «кухонний» газ (рахунок був оформлений на М. Кузнецову). А ще попросив нарешті вгамувати свого чоловіка, котрий зловживає спиртним і напередодні ввечері після чергового чаркування знову гамселив ногами у двері старої жінки... Сусідці такі «претензії» не сподобалися, вона вирішила «віддячити» за них дзвінком у міліцію, бо нібито сама потерпає від сусіда-«хулігана». Та той був тверезим, перебував удома, жодних ознак агресії не виявляв, від пояснень не відмовлявся. То навіщо «висмикувати» його з помешкання?

Довелося забарикадуватися від... дільничних

— Коли Юрій із моєю допомогою звільнився з «обіймів» капітана й опинився на кухні, він у свою чергу потягнув туди й мене, чим, по суті, врятував од подальшої екзекуції, — продовжує Марія Іванівна. — Щоб міліціонери не дістали нас і там, квартирант мерщій зачинив двері й підтягнув до них стіл, пральну машину та стільці. Ця барикада нас виручила, бо офіцери гепали у кухонні двері, як навіжені. А коли збагнули, що «штурм» не вдався, почали просити: «Шановні, відчиніть, будь ласка, двері». Та їхню «люб’язність» ми відчули на власній шкурі, тож вийшли з тієї «фортеці» тільки після того, як міліціонери пішли геть.
Через день М. Кузнецова і Ю. Ткалич звернулися до медиків. У травмпункті першої міської лікарні фахівці виявили тоді в обох забиття, гематоми та синці. Оскільки при «спілкуванні» з правоохоронцями пан Юрій був одягнутий тепліше, то найбільше від них дісталося саме Марії Іванівні... Наявність згаданих тілесних ушкоджень у неї та квартиранта підтвердили і дві судово-медичні експертизи, проведені 16 березня та 10 липня. При цьому експертом засвідчено, що характер ушкоджень не суперечить розповідям постраждалих. Ще 6 лютого їхні заяви зареєстрували в УМВС в області та облпрокуратурі. Однак у поведінці своїх дільничних керівництво Київського райвідділу міліції Полтави нічого «протиправного» не знайшло. Такий висновок 24 лютого підтвердив прокурор Київського району О. Плескач, зазначивши, що нібито в діях офіцерів міліції «ознак кримінального правопорушення не вбачається».
Хоча ще 9 лютого заступник начальника слідчого відділу прокуратури області А. Миронов повідомив заявникам про відкриття кримінального провадження за ознаками ч. 2 ст. 365 КК України, тобто перевищення службових повноважень правоохоронцями. Того провадження у прокуратурі області не закривали, але фактично тільки імітували розслідування. Це, звісно, породжувало нові звернення та скарги в усі інстанції, до найвищих включно. Звідти їх пересилали тим же керівним прокурорам і міліціонерам, які у свою чергу також відписувалися...

Побили себе самі?

Реагуючи на запит власкора «Голосу України», заступник начальника УМВС в області С. Альошкін зазначив, що «підтвердити чи спростувати викладені заявниками відомості не представилось можливим». Натомість, образно кажучи, перевів стрілки на Ю. Ткалича, котрий нібито затіяв сварку зі згаданою сусідкою, а після приїзду правоохоронців «почав вести себе агресивно, висловлювався нецензурними словами в бік працівників міліції, погрожував їм звільненням». Та й інші сусіди, мовляв, скаржилися на «агресивну» поведінку пана Юрія...
Водночас в іншій відповіді народному депутату України Ю. Бублику начальник обласної міліції О. Бех підкреслив, що під час того «спілкування» з його підлеглими Ю. Ткалич ще й «навмисно наносив собі тілесні ушкодження». То, може, й 81-річна М. Кузнецова відлупцювала себе сама? Зрештою, якщо справді такими небезпечними для сусідів і двох міліціонерів були старенька бабуся і її 59-річний квартирант зростом 164 сантиметри, то чому правоохоронці не викликали на підмогу колег і не взяли їхню барикаду штурмом? Чому ніхто не карав їх за нецензурщину чи агресію ні до того інциденту в комуналці, ні після нього?
— Прикро, що для захисту честі мундира правоохоронці послуговуються вигадками та плітками, — каже Марія Іванівна. — У цій квартирі я мешкаю з 1959-го. Поки був живий чоловік, деякі сусіди дозволяли собі тільки крадіжки з підвалу й інші капості поза нашими очима. Та після того, як у 2006-му чоловік помер, навіть окремі сусідки-жінки не соромляться просто в очі обзивати мене останніми словами. А той сусід-пияк уже взагалі замучив. Нетверезим може вийти на кухню й обкласти матюччям або за горло душити, у двері постійно гепає. Коли 8 травня цього року почав дулі тикати і знову поливати матюками, викликала міліцію, яка заспокоювала його не лише словами... Водночас квартирант за мене також заступається, робить моїм кривдникам зауваження. Останнім це дуже не подобається, тож вони намагаються оббрехати Юрія.

Кримінал був, але без потерпілих і підозрюваних...

Інші невідповідності у міліцейських трактуваннях також помітні, як то кажуть, неозброєним оком. Скажімо, згідно зі згаданою відповіддю С. Альошкіна власкору «Голосу України», те повідомлення про «сварку» від однієї з сусідок у чергову частину Київського райвідділу міліції по телефону «102» надійшло о 10-й годині 20 хвилин. А відповідь заявникам керівництва ПАТ «Полтавагаз» засвідчує, що троє його працівників перебували у тій квартирі з 9 год. 40 хв. до 10 год. 02 хв., що зафіксувала навігаційна система підприємства. При цьому дільничні спілкувалися з «газовиками» й чекали, доки вони підуть. Виходить, правоохоронці зайшли у квартиру значно раніше, ніж у райвідділ надійшов сигнал, який їх туди покликав...
Такі розбіжності у службових документах і свідченнях мають дослідити співробітники прокуратури області. Однак вони спочатку відверто працювали на те, щоб «поховати» цю справу. Майже 4 місяці згадане кримінальне провадження фактично «висіло» в них без жодного потерпілого! Тільки після того, як М. Кузнецова звернулася до служителів Феміди, Октябрський райсуд Полтави своїм рішенням від 23 червня зобов’язав старшого слідчого облпрокуратури Є. Завезіона визнати її потерпілою. Після того його за порушення норм КПК від досудового розслідування відсторонили і навіть депреміювали.
Тепер таке розслідування, за інформацією прокурора області С. Попова, «здійснюється групою слідчих слідчого відділу прокуратури області», яку очолив його начальник. Однак у потерпілих склалося враження, що та група також вправляється переважно у відписках. Надто за умов, коли тільки від дати згаданого судового рішення минуло вже півроку, а підозрюваних за цим провадженням, як і раніше, немає. Хоча зовсім скоро, 9 лютого, виповниться рік, як обласна прокуратура те кримінальне провадження відкрила...

Комуналка як вирок «довічниці»

За цей час відповідне звернення М. Кузнецової та Ю. Ткалича розглядали навіть на засіданні профільної комісії облради. Депутати, серед яких були й офіцери-ветерани міліції, співчували потерпілим, обурювалися ставленням до них з боку правоохоронців, спрямовували останнім свої зауваження, та віз і нині там... Натомість вдова фронтовика витрачала немалі для неї кошти на ліки, щоб утамувати фізичний і душевний біль од побиття, і потрапляла під нові удари долі. Скажімо, з червня вона не має змоги навіть чаю закип’ятити на кухонній газовій плиті їхньої комуналки. Газ там просто «відрізали» після того, як вона змушена була розірвати відповідний договір. Адже сусіди категорично відмовилися платити свою частку за використане блакитне паливо, тож літній жінці, на яку повісили рахунок за нього, доводилося «спонсорувати» значно молодших за неї «доброзичливців»...
За таких обставин зрозуміло: раз і назавжди розрубати цей гордіїв вузол сусідських війн можна лише окремим упорядкованим житлом, на яке вдова фронтовика, мабуть, таки заслужила. Чому вона доживає віку в комуналці? Зі своїм Іваном Григоровичем, пригадує, завжди жили скромно. Чоловік був фронтовиком, але у мирному житті ніколи не воював за якісь привілеї для себе. Зрештою, у 2005-му звернувся до міськвиконкому, щоб виділили окрему квартиру. Тоді за пільговим списком учасників війни Івана Кузнецова поставили у чергу під №226, а менш ніж через рік він помер. Його вдова за цю десятирічку під гучні реляції місцевої влади стосовно «безрозмірної» турботи про учасників бойових дій та членів їхніх родин у квартирній черзі просунулася тільки до кінця першої сотні...
З такими темпами житлова проблема 81-літньої жінки може вирішитися, даруйте, хіба що на цвинтарі. Мабуть, цього чекають і ті, хто продовжує імітувати розслідування згаданого кримінального провадження. Не буде людини — відпаде й необхідність міняти слідчих та продукувати відписки. «Пригадую, коли німці під час війни жили в нашій хаті, мама якось наварила цілий казанок курятини, — розповідає Марія Іванівна. — І подала їм із такою словесною приправою: «Їжте — хай вас порозриває!» Один із них, як виявилося, добре знав нашу мову. Тож після трапези встав, засміявся та й каже: «Матка, бачиш: з’їли — і не порозривало». А потім порадив мамі помовкувати, бо за такі слова буде «пуф-пуф», і показав фото трьох своїх дітей... Мабуть, той окупант був таки милосерднішим до мене, ніж наші правоохоронці».

Полтава.

 

 

Марія Кузнецова з рішенням суду про визнання її потерпілою.

Фото автора.