Без чого на війні не обійтися — без боєприпасів та харчів? Вони також важливі, але досвідчений фронтовик, напевно, скаже вам: сутужно ще й без бані! Адже брудний солдат у засмальцьованій формі — то не солдат, а волоцюга зі зброєю. От і четверо хлопців з Аварійно-рятувального загону спецпризначення Головного управління Держслужби з надзвичайних ситуацій Херсонщини у відрядженні в АТО почувалися майже генералами: адже стали справжнісінькою «банною командою»!
— Наша група на лінію розмежування їздила, як на роботу — по кілька днів на тиждень, від Краматорська до Старобільська, від Сватового до Сєверодонецька на Луганщині. Беремо автоцистерну з трьома тоннами води, спецмашину з генератором пару, напинаємо намет-душову — і ласкаво просимо. На день відмивали від 63 до 112 осіб. І чекали нас, наче манну небесну — було, навіть комбати обніматися кидалися, — розповідає старший «банної команди» капітан Сергій Русол із ласкавим позивним «Ларік». — Сказати, що кожна помивка була безпечною, не можу: стрілянину чули постійно. Спочатку ходили сторожко: від стіни до стіни, від бліндажа до бліндажа. Та за якихось три-чотири дні звикли, тому далі сприймали постріли як такий собі звичний звуковий фон. Адже треба було виконувати свою роботу.
Як не дивно, але найнебезпечнішим члени «банної команди» вважали не виїзд на передову, а підготовку до нього. З водою було найпростіше: підключалися у Сєверодонецьку до пожежного гідранту і заповнювали автоцистерну. Але воду треба було гріти дровами, і по дрова протягом майже двомісячної ротації постійно їздили в навколишні ліси, де розтяжок виявилося, либонь, більше, ніж сухостою. Як не береглися, але під ногами «сигналки» вряди-годи спрацьовували. І добре, що «сигналки», а не бойові гранати, фугаси чи протипіхотні міни — тоді збирати довелося б не паливо, а тіла по частинах.
Однак у перервах між виїздами херсонським спецпризначенцям ДСНС також нудьгувати не доводилося — возили воду до спраглих сіл під Сєверодонецьком. І якщо до українських військових частина люду там ставилася із певним упередженням, то «банну команду» у впізнаваній синій формі Держслужби з надзвичайних ситуацій зустрічали наче янголів-охоронців. Бабці, котрі збігалися по воду із відрами та баночками, так і примовляли: «Рятівники наші рідненькі приїхали!». Із водовозами місцевий люд також ділився чим міг: жінки виносили сушені гриби, назбирані із небезпекою для життя у тих самих навколишніх лісах, пригощали соковитими яблучками з тих дивом уцілілих дерев, де ще не всі плоди та гілки позрізали осколки та вибухи. Та й рятувальники віддячували не тільки водою. Перед поверненням додому усі тридцятеро членів мобільних груп ДСНС з різних областей України зібрали залишки домашніх припасів. Цілісінькі «Жигулі» вщерть забили крупами, макаронами, овочевими консервами й банками з варенням. І всю цю смакоту відправили до дитбудинку у Сєверодонецьку, щоб хоч трохи полегшити життя і без того обділеній ним малечі.
Херсонські спецпризначенці, капітан Сергій Русол, прапорщик Сергій Шейко, сержант Микола Харчук, рядовий Орест Ангелюк повернулися додому з нагородами — медалями «За оборону рідної держави», хрестом «За Україну! За її волю!» від штабу АТО. За потреби готові повернутися на війну знову, у тому ж складі «банної команди». Але не заради нагород: просто зрозуміли, що там вони дуже потрібні.
Старший «банної команди» капітан Сергій Русол
Фото з архіву капітана Сергія РУСОЛА.
