З Різдвом!


Якщо й справді напередодні Різдва, у Святвечір, відкриваються Небеса, і Всевишній чує кожну щиру молитву, то до нього обов’язково долинуть побажання добра і миру Україні й кожній родині, що прозвучали на святі дідуха, яке відбулося у столичному Музеї Івана Гончара (на знімку). Тут зібралися народні майстри, волонтери та активісти громадських організацій — «Соловецького братства» й Київського товариства політв’язнів і репресованих, щоб під пісні й колядки зв’язати різдвяні снопи з колосків жита, пшениці, вівса для бійців, що в ці дні перебувають на передовій та у шпиталі.

— Традиція виготовлення дідуха, його у народі ще називали сніп-рай, коляда, колідник, дідо, бо був сакральним символом дідівського духа, покровителем роду, прийшла до нас із незапам’ятних часів, — каже молодший науковий співробітник Українського центру культурних досліджень Міністерства культури Інна Александрова. — Вважалося, що дідух — це перший предок народу, сам бог Коляда, прошений і жаданий гість у кожній родині, бо з ним на Святвечір у хату навідуються не лише душі предків, що відійшли, а й душі, які продовжать рід. З астральною ріднею поріг переступають добро, радість і достаток.

— Зазвичай робили колідника із зажинкового та останнього обжинкового снопа, — приєднується до розмови викладач української мови і літератури, фольклорист Тетяна Чарковська. — Перед святами з колосків в’язали пучечки, які обплітали соломинками чи кольоровими стрічками і з’єднували у сніп-рай. Прикрашали його сухоцвітами — льоном, безсмертником, адже саме тут, серед колосся, гостюватимуть пращури, що прийшли навідати родину. Ставили дідух на найпочеснішому місці — під образами на вишитому рушникові чи білій скатертині.

Цей звичай, зазначає учасник заходу радянський політв’язень Григорій Куценко, свідчить про високу духовність українського народу, про те, що на нашій землі здавна шанували старших, своїх пращурів.

— Добре, що в містах і селах, і не лише на заході, а й у центральних та східних областях, відроджується традиція виготовлення різдвяних дідухів, — каже він. — З нею в наше життя повертаються й інші духовні скарби — колядки й щедрівки, толоки, турбота про тих, хто потребує допомоги. Все це робить громаду, наше суспільство кращим і сильнішим.

Добрих півдня знадобилося учасникам дійства, щоб зв’язати більше двадцяти дідухів на подарунки бійцям. У кожного з майстрів (дехто вперше взявся за цю кропітку справу) сніп-рай вийшов по-особливому гарним. Викладач Валентина Фурманюк, вимушена переселенка з Донеччини, прикрасила свого колідника перевеслом, а онука сотника повстанської армії Федора Петриченка Ніна Цвєткова — жовто-блакитними стрічками. 

Символічно, що акція об’єднала не лише багатьох людей, а й різні регіони — збіжжя для дідухів виростили і привезли до столиці Василь Гринів, Петро Кирилов, Володимир Карман і Михайло Смачило із Івано-Франківська. В’язали й оспівували колідників з надією, що вони принесуть добро усім добрим людям, не лише кияни, а й представники Донеччини, серед яких і Галина Косякова з Маріуполя. Вона й повезла різдвяні символи бійцям, які захищають приморське місто від російського агресора. Інші снопи учасники заходу передали в «Айдар» і «Азов» та майже у всі відділення Головного військового клінічного госпіталю Міноборони.

 

 

 

На знімку: волонтери зв’язали для бійців, які перебувають на передовій та на лікуванні у шпиталі, понад двадцять дідухів.

Фото Анастасії СИРОТКІНОЇ.