Шостого січня, за традицією, з самого ранку розпочинаються приготування до Святого вечора (Святвечір, Кутя, Пісна кутя, Перша кутя, Вілія) та одного з найбільших християнських свят — Народження Ісуса Христа (Різдва Христового). Цей день вважається початком нового життя, нового року. Тому потрібно помиритися з ворогами, звільнитися від образ, «щоб було мирно і в хаті, і поза хатою».
Жінки готували їжу на Святвечір та наступні три дні, бо Різдво, як і Великдень, традиційно відзначають три дні. Вечеря перед святом була пісною, бо це останній день Пилипівського посту. Цього дня прийнято нічого не їсти до першої зірки. Вечеря за звичаєм мала складатися з дванадцяти страв. Обов’язково на столі були кутя та узвар.
Перед вечерею у хату вносили дідух (Волинь, Тернопільщина), чи коляду (Холмщина, Підляшшя), — необмолочений сніпок, зерно з якого навесні використовували при посіві, щоб був добрий урожай. Усі члени сім’ї перевдягалися у чистий, святковий одяг, бажано у новий, щоб цілий рік бути щасливими та здоровими.
Стіл застеляли сіном і прикривали скатертиною.
Перед вечерею господар сідав за стіл, клав перед собою один або кілька книшів чи пирогів, прихилявся за ними, ніби ховався, та питав у присутніх: «А чи бачите ви мене?»
Усі дружно відповідали: «Ні, не бачимо». Тоді господар вставав з-за столу і казав до сім’ї: «Дай же Боже, щоб ви і наступного року не бачили мене із-за хліба».
Крім того, ввечері господар набирав ложку куті і підкидав до стелі: якщо зернята прилипали, то це вказувало на добрий урожай, хороший рік.
Молодь теж кидала кутю, інколи рахували, чи парна кількість прилипла, тоді бути цього року в парі, або ж підставляли руки, і зерно, яке впіймали, клали під подушку, щоб уві сні побачити свою долю.
Страви не слід було прибирати зі столу. Адже вірили, що душі померлих родичів приходять на Святки провідати свою родину та повечеряти.
На Різдво, після церковної служби, сім’я обідає вже скоромними стравами — м’ясом, ковбасою, холодцем, пирогами та інше. Обов’язково на столі має бути кутя, яку тепер можна розвести молоком.
У багатьох регіонах України заведено, що діти носять хресним батькам вечерю, за що отримують солодощі та подарунки.
На Різдво увечері колядує молодь та дітвора. Колядники часто ходять із Віфлеємською зіркою. Підійшовши до хати, вони просять: «Пане-господарю, дозвольте заколядувати!» Отримавши згоду, заходять до хати. Закінчуючи свій спів, колядники проголошують таке побажання: «Поздоровляю, пане-господарю, з сими Святками; дай Боже сії свята отпровадити, Нового року дочекати, од Нового року до Богоявлення, од Богоявлення до Воскресіння — до ста літ, поки Бог благословить миром, покоєм, добрим здоров’ям! Добрий вечір!» Люди вірять, що спів колядок у їхній оселі принесе добробут і щастя. Найбільш відомі такі: «Нова радість стала» та «Застеляйте столи».
Колядки кожного регіону є неповторними і особливими.
Світлана ЧИБИРАК, етнолог.
