Напередодні Різдва Христового голова Рівненської обласної ради Володимир Ковальчук завітав до Володимира Олександровича та Софії Родіонівни Гордійчуків — батьків полковника Збройних Сил України Ігоря Гордійчука, який разом зі своїми бойовими побратимами боронив Савур-Могилу. Ігор Гордійчук уже майже рік перебуває у США, де закордонні фахівці допомагають бійцю знову навчитися ходити після тяжкого поранення.

Ігор Гордійчук народився і виріс у селі з символічною назвою — Залізниця, що у Корецькому районі на Рівненщині. Мабуть, саме тому ще змалечку у хлопця проглядався залізний характер, розповідає його мама Софія Родіонівна. З дитинства Ігор мріяв стати офіцером. Та й батьки виховували сина у патріотичному дусі.
— Мій свекор, дід Ігоря, пройшов війну. А потім майже десять років був у засланні. Він завжди мав великий вплив на Ігоря і вчив його любити та захищати свою країну, свій край. Свекор ніби щось передчував: мовляв, доведеться внуку, як і йому, боронити рідну землю, — пригадує мама Героя.
Поблизу села Залізниця є братська могила, де поховані 33 бійці УПА.
— Восени 1972-го, — розповідає Софія Родіонівна, — тут прокладали дорогу та хотіли зрівняти курган-могилу із землею. Мене тоді вперше обрали головою сільської ради. Я, будучи вагітною Ігорем, поїхала «в район» і кажу, що не можна руйнувати могилу, адже там молоді хлопці поховані. Це ж наша історія. Один з тих, хто в кабінеті був, сказав, що вагітним відмовляти не можна. І дорогу проклали обіч могили. А вже десь за місяць народився й Ігор.
Пригадує жінка, що ще до розпаду Радянського Союзу не побоялися та усім селом привели до ладу могилу воїнів-упівців. Окрім того, над Залізницею першим у районі замайорів синьо-жовтий прапор. Коли це сталося, Ігоря вдома не було — після школи вступив до Омського вищого танкового інженерного училища. Коли Союз розпався, молодий військовий вирішив повернутися до рідної України.
— Однієї ночі стукає хтось у вікно. Відкриваємо двері — на порозі Ігор з однокурсником танцюють і співають, що повернулися додому, в Україну, — пригадує подружжя Гордійчуків. — Син наш перевівся до Київського інституту сухопутних військ Національної академії оборони України і закінчив його з відзнакою. Потім служив у  Яворові на Львівщині, в Ізяславі на Хмельниччині, був миротворцем в Афганістані, їздив в Америку та Канаду.
Практично з самого початку АТО Ігор Гордійчук брав безпосередню участь у бойових операціях. 12 серпня 2014 року група спеціального призначення «Крим», яку він очолював, прорвалася на Савур-Могилу та почала коригувати артилерійський вогонь. Дванадцять днів, оточені з усіх боків, бійці боронили стратегічну для армії висоту, а в День незалежності України буквально стояли під дощем з ворожих снарядів та ракет. З оточення поранений та контужений Ігор Гордійчук із загоном виходив уночі. Група пройшла півсотні кілометрів захопленою проросійськими терористами територією і приєдналася до українських військ. 29 серпня вони пішли на прорив, але потрапили під артилерійський та мінометний вогонь. Один з осколків влучив у неприкриту каскою потилицю Ігоря Гордійчука. Кількох бійців російські найманці взяли в полон. Його ж залишили помирати в полі. Але Ігор вижив і через два дні вже був у Дніпропетровській лікарні.
Нині полковник Збройних Сил України Ігор Гордійчук проходить реабілітацію у Вашингтоні, в Національному військово-медичному центрі імені Уолтера Ріда (саме цей заклад вважається одним з кращих у військовій медицині; щороку допомогу тут отримують тисячі американських військових та членів їхніх родин). Тут Герой України знову вчиться ходити і думає про продовження служби після повернення додому.
— Ігор казав, що покидати службу не буде. Якщо не буде таким сильним, як колись, то вчитиме майбутніх офіцерів, — ділиться планами сина мама Героя.
Голова Рівненської обласної ради Володимир Ковальчук щиро подякував батькам Героя за те, що виховали справжнього патріота, захисника Батьківщини.

Рівне.

Фото надане прес-службою Рівненської облради.