Днями в Донецьку відбувся урочистий пуск годинника на будівлі поштамту. Цьому міському хронометру чимало років, але тривалий час він не діяв: чи то куля в нього влучила, чи то вибуховою хвилею пошкодило. Одне слово, годинник стояв. Міську владу це аж ніяк не влаштовувало. Воно, звісно, відомо, що щасливі на години не зважають... А влада переконана, що населення Донецька надзвичайно щасливе вже завдяки тому, що живе на території «ДНР», де, як колись у СРСР, «так вільно дихає людина». І все-таки...
Загалом, без годинника якось не годиться місту, тим паче це не личить «столиці» самопроголошеної республіки. І ось здійснилося: міський годинник із дзвоном почав відлік часу. От тільки в який бік — уперед чи назад?
Коли очікується знаменна подія, то зазвичай ведеться зменшуваний відлік, приміром, як перед відкриттям Олімпіади: «До початку залишилося ... днів». Дуже хотілося б мати такий годинник, який вів би рахунок не до початку, а до кінця. До кінця «ДНР». Бо скільки можна терпіти щоденну, незважаючи на перемир’я, артилерійську канонаду, що її затівають бойовики, котрі нудьгують без діла і не шкодують російських снарядів і мін. Немислимо щодня рахувати вбитих і поранених городян. Набридло дивитися на розбиті будинки, жити без залізничного й повітряного сполучення, без пошти. До біса обридло їздити по перепустках через незліченні блокпости за межі окупованої території, боятися вийти на вулицю в комендантську годину...
Загалом уже терпець урвався жити, немов у стані облоги. Була надія на Мінські угоди, спрямовані на припинення цієї ідіотської війни. Щоправда, стріляти стали менше, але роззброюватися ніхто не хоче, подейкують, сторони збирають сили для нових атак. А це означає — знову обстріли, смерті, горе...
Сьогодні, зустрічаючись зі знайомими, люди насамперед цікавляться не здоров’ям одне одного, а запитують, коли скінчиться ця кривава карусель. Відповісти на це запитання може тільки одна людина, резиденція якої — у Кремлі. Не таємниця, що тримаються сепаратисти винятково на російських підпірках. Пам’ятається, у давньому інтерв’ю російському телебаченню білоруський батька сказав, що без російської участі «ДНР» не протрималася б і тижня. А він-то знає ситуацію! Якщо бути до кінця відвертим, то без Росії у Донбасі взагалі не було б воєнного конфлікту. Чого тут клеїти дурня, північному сусідові просто закортіло підкорити Україну, загнати її у своє стійло. Привід для втручання вигадано смішніше нікуди: нібито на Донбасі націоналісти гноблять і переслідують російське населення. Навіть у голові не вкладається така нісенітниця, оскільки президент України, прем’єр-міністр, глава парламенту, половина міністрів і губернаторів були з Донбасу, навіть не знали до пуття української мови й при цьому, як затяті націоналісти, гнобили свій народ! І сьогодні кремлівський лідер стверджує те саме: в недавно поширеній в Інтернеті заяві сказав, що Росія не віддасть росіян у Донбасі «на поталу українським націоналістам». А це означає, що «ДНР» і надалі одержуватиме збройну й фінансову підтримку Росії, отже, кінця протистояння найближчим часом чекати не доводиться. Тож відлік часу на донецьких курантах поки що йде не в той бік.
