Новини про початок чергової епідемії грипу у нас — як зведення з поля бою: стільки-то вибуло з лав здорових, стільки-то — з лав живих. Від початку епідемічного сезону з 1 жовтня 2015 року по 10 січня 2016-го в Україні офіційно зареєстровано 25 випадків смертей. Причину смертності фахівці від медицини вбачають у тому, що хворі зверталися по медичну допомогу лише на п’ятий-шостий день, коли ситуація ставала критичною. З цим можна погодитися, але за однієї умови: це — не причина, а тільки пояснення. Насправді те, що дорослі свідомі люди, які добре розуміють усі ризики та небезпеки, не звертаються по допомогу до медиків, а віддають перевагу самолікуванню, — це діагноз, поставлений уже суспільством вітчизняній медицині. І діагноз дуже невтішний. Чиновники від Міністерства охорони здоров’я щонайменше лукавлять, перекладаючи відповідальність на самих померлих.
Системні проблеми в галузі охорони здоров’я особливо гостро проявляються в екстремальних ситуаціях. Епідемія — одна з таких. У результаті багаторічних реформ у галузі охорони здоров’я, як на мене, найбільше постраждала сфера первинної медичної допомоги. Нікого не дивує, що всі випадки смертей від грипу зафіксовано у великих містах та обласних центрах? Нагадую: ми живемо на початку XXІ століття практично в центрі Європи. Якщо вже мешканці мегаполісів, де шанси отримати меддопомогу значно вищі, ніж у віддалених селах, не можуть дістатися на прийом до сімейного лікаря, то це — біда, це — одне з пояснень такого швидкого скорочення чисельності населення країни.
Приміром, як викликати сімейного лікаря додому, скажімо, у столиці. Найперше, що запитають в реєстратурі: яка температура на момент виклику. Якщо гарячки немає, пацієнту повідомляють години прийому лікаря і запропонують прийти у поліклініку. Причому це правило діє і в дорослих, і в дитячих медзакладах. Виняток — для немовлят, людей з особливими потребами і немічних. А похід в районну поліклініку — і для здорової людини випробування. Що вже говорити про людей, які почуваються зле. От лікуються вдома п’ять-шість днів... А там — як Бог дасть. Ще один варіант, який практикують у столичних поліклініках (як на мене, більш гуманний), виклик приймають, але лікар не приходить, а телефонує до хворого. Розпитавши про симптоми, заочно ставить діагноз і призначає лікування. І тут теж — як Бог дасть...
І це йдеться про хворих, які все-таки наважилися звернутися до закладів первинної меддопомоги. Чимала кількість людей, справді, навіть не намагаються цього робити. Частина опитаних під час підготовки цієї статті «потенційних пацієнтів» пригадали випадки, коли лікарі помилялися з діагнозом, призначали надто дороге лікування, віддаючи перевагу препаратам, активно рекламованим фармацевтичними компаніями. Деяких мешканців мегаполісів зупиняє відсутність місцевої реєстрації (хоча заради справедливості слід зауважити, що про жоден випадок, коли людині відмовили в меддопомозі на такій підставі, я не почула). Частина (і це стосується винятково працюючих) поскаржилися на складнощі в оформленні лікарняних. Щоб їх продовжити, слід щодва-три дні відвідувати поліклініку, а щоб закрити — обійти кілька додаткових кабінетів та зробити флюорограму (що таке в столичній клініці зробити флюорограму — тема для окремої статті). А дехто, за нинішньої економічної ситуації, просто боїться втратити роботу через пропуски. Іншими словами, нині найбільша відповідальність за одужання лежить на аптекарях і провізорах. А тезу «що лікар прописав» цілком замінила — «що аптекар порадив».
Звичайно, після офіційного оголошення карантину в поліклініках почали діяти інші правила. Приміром, дільничним навіть виділили машини, щоб вони могли об’їздити більшу кількість хворих, а відповідно, в реєстратурах почали фіксувати більшу кількість викликів. Для прийому «ходячих» недужих в поліклініках виділили окремі кабінети. Можливо, запроваджено ще якісь додаткові (і тимчасові) заходи. Якось і цей грип переживемо. Хоч і не всі.
Але насправді, якщо негайно не почати вживати заходів (боюся вже називати це страшним словом «реформа»), будь-яка наступна більш-менш серйозна епідемія може стати трагедією національного масштабу. Особливо враховуючи катастрофічну ситуацію з відсутністю вакцинування.
На знімку: медсестра Київської міської студентської поліклініки Наталія Кіріліченко.
Фото Сергія КОВАЛЬЧУКА.
