Цього тижня Литва відзначала трагічну дату — 25 років з дня штурму радянськими силовиками телевежі у Вільнюсі. Солдати давили танками і били прикладами автоматів мирних неозброєних людей, не жаліючи ні жінок, ні пенсіонерів. Цей день забрав життя 14 литовців.
Тоді події у Вільнюсі були дуже гостро сприйняті в Україні. 13 січня 1991 року в Києві відбувся мітинг солідарності з Литвою — хоч і не санкціонований, але велелюдний. Довелося на тому мітингу фотографувати і мені як фотокореспонденту новоствореної газети «Голос України».
Тепер з такою саме тривогою за подіями в Україні стежить Литва. На фронт з допомогою для наших воїнів регулярно їздять литовські волонтери: Йонас Охман, Жанна Гончар, Арнольдас Самогітас, Альгіс Сім та інші. Торік улітку Йонас Охман організував у Вільнюсі мою фотовиставку, присвячену війні на Донбасі. До експозиції увійшли й світлини, зняті 13 січня 1991 року в Києві, з того саме мітингу солідарності українців з литовським народом. На одній з них зображено двох молодих пані з сумними поглядами.
І ось напередодні Дня захисників Свободи, який у Литві відзначають 13 січня, мені зателефонували і запросили на зустріч у посольство Литви. Саме тут, через 25 років, я і познайомився з цими двома ще молодими жінками. Жінками з фото!
Рута Малікєнайте народилася у Литві. Вступила на філологічний факультет Вільнюського університету. На початку першого курсу їй запропонували вчитись за обміном у Москві, Ленінграді чи Києві. Рута обрала Київ. Згадує, що наприкінці 1970-х до литовців в київському університеті ставилися як до іноземців. Пізніше вона закінчила аспірантуру, захопилася громадською діяльністю, була серед організаторів литовської громади в Україні. Рута вважає, що кожна людина в житті народжена для якоїсь головної справи. На той мітинг прийшла разом із двома своїми дітьми, віком 6 та 7 років. У 1994-му Рута Малікєнайте поїхала жити в Литву, але вже 1997-го повернулась до Києва.
Друга пані з фото — Льонгіна Гаєвська — також народилась у Литві. У 19 років вийшла заміж за киянина Костянтина і переїхала до України. До речі, 4 січня відзначили золоте весілля.
Льонгіна каже, що 13 січня 1991 року о 5-й ранку їй зателефонувала Рута, розповіла про нічні події у Вільнюсі. Домовилися вийти на площу Жовтневої революції на мітинг. «О
8-й ранку ми з чоловіком стояли вже в переході на метро, в руках — прапор Литви. Люди йдуть і питають нас: «Чому стоїте?», а ми розповідаємо про нічну трагедію», — згадує Льонгіна. Опівдні на площі зібралось досить багато людей. Відкривав мітинг один із лідерів Руху Михайло Горинь.
Вирішили збирати гуманітарну допомогу для захисників свободи у Литві — медикаменти, продукти. Тоді ж на мітингу люди складали гроші в целофановий кульок. Потім нарахували 650 карбованців, склали акт і передали їх до Вільнюса. Нині можемо сказати, що в 1991 році українці теж були своєрідними волонтерами для Литви, яка боролась за незалежність.
Льонгіна Гаєвська вже на пенсії, на громадських засадах працює у Київському товаристві литовської культури імені Майроніса. Вона говорить: «Чи боялись ми виходити на мітинг? Ні! Коли проливається кров твого народу — страх зникає!»
Мітинг солідарності з Литвою у Києві, на площі Жовтневої революції (так тоді називався Майдан Незалежності). 1991 р.
Рута Малікєнайте (ліворуч) та Льонгіна Гаєвська 13 січня 1991 року...
...і 14 січня 2016 року.
Фото автора.
