Коли побачимо доведення антикорупційних справ до суду, повернення в Україну вивезених мільярдів і чи опиняться нечисті на руку високопосадовці за гратами?
«Голос України» проник у втаємничене місце — Спеціалізовану антикорупційну прокуратуру України. Йдемо з фотографом порожніми коридорами чотириповерхового будинку майже в центрі столиці, поблизу «Охматдиту», — досить новий ремонт, багато дверей ще з табличками без написів і геть тихо. Якийсь чоловік несе стос паперів, перев’язаних мотузкою. Антикорупційний прокурор зустрічає у своєму кабінеті усмішкою, однак на робочому столі — старий радянський плакат із грізним «Не болтай!».
«Це подарували у Львові. Але він багато про що говорить й сьогодні», — каже прокурор. І напрошується перше, незаплановане заздалегідь запитання: «А чи не повернеться практика стукацтва»? — «Сказати — то одне, а перевірка фактів і доведення їх до суду — то інше. Хоча за радянських часів досить було на когось сказати і — все. Бо був тоталітарний режим». З цього і розпочалася розмова з першим в історії України антикорупційним прокурором України — заступником Генерального прокурора України —керівником Спеціалізованої антикорупційної прокуратури — Назаром ХОЛОДНИЦЬКИМ (на знімку).
ДОСЬЄ
ХОЛОДНИЦЬКИЙ Назар Іванович, народився у 1985 році в Львові. У 2006 році закінчив юридичний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка з відзнакою, магістр права. Кандидат юридичних наук (2015). Розпочинав трудовий шлях у прокуратурі Києво-Святошинського району Київської області на посадах помічника (2006), старшого помічника прокурора (2009) та старшого прокурора прокуратури (2012). З березня по грудень 2014 року обіймав посаду старшого помічника першого заступника Генерального прокурора України. У грудні 2014 року був призначений першим заступником прокурора Автономної Республіки Крим (яку після окупації Російською Федерацією передислоковано до Києва). 30 листопада 2015 року Генеральний прокурор України Віктор Шокін призначив Назара Холодницького своїм заступником — керівником Спеціалізованої антикорупційної прокуратури.
На першому місці має бути закон
— Якщо людина бачить у своєму місті, районі, селі кричущі факти корупції, чи може звернутися до антикорупційної прокуратури? Чи є у вас «гарячий телефон»?
— Треба розмежовувати функції та повноваження органів, які створені для боротьби з корупцією. Є «гарячий телефон» Генеральної прокуратури України. Антикорупційна прокуратура створена для того, щоб забезпечити діяльність Національного антикорупційного бюро. А наші суб’єкти, тобто потенційні злочинці — як визначено у КПК, це особи, які обіймають високі посади. Якщо є конкретні факти рівня району, села, міста — то не наша компетенція. Є органи прокуратури областей, де є також телефони «гарячої лінії».
— У суспільстві дуже величезні очікування від діяльності всіх новостворених антикорупційних органів. Коли запрацюєте повноцінно і побачимо перші конкретні результати?
— Сьогодні триває етап відбору на посади прокурорів антикорупційної прокуратури, вони проходять тестування. Потихеньку набираємо штат. Загальна чисельність має бути 42 прокурори. Нині є 12 працівників. Це керівний склад, який був відібраний комісією, яка обрала й мене в тому числі. Здійснюється добір на посади «рядових» прокурорів, хоча не рядових -вони вестимуть конкретні провадження, всі розслідування. Це фактично будуть ті прокурори, яких бачитиме суспільство по телебаченню в судах. До кінця січня — першої декади лютого мною вже будуть підписані перші накази про призначення цих людей. А далі розпочинається абсолютно рутинна прокурорська робота, яка, втім, вже триває. Я і мої заступники у грудні 2015 року вже зареєстрували майже 20 проваджень. А вже цього року зареєстровано три провадження, незважаючи на тривалі вихідні. Процес уже іде, робота триває. Але суспільство повинно розуміти, що ми не можемо перетворювати роботу НАБУ та антикорупційної прокуратури на шоу, де всі знають, що буде в наступній серії. Завдання і антикорупційної прокуратури, і антикорупційного бюро — показати реальні, ефективні результати, а не ефектні затримання у владних кабінетах. А для реальних результатів треба трохи зачекати і зібрати грунтовну доказову базу.
Що «нарили» і на кого
— Ті провадження, про які кажете, — це щось нове, що тільки зараз «нарили», чи над чим працювала Генпрокуратура ще раніше? Голова парламентського антикорупційного комітету Єгор Соболєв якось сказав: якщо зібрати всі корупційні справи, які вже є у провадженні Генпрокуратури, вони займуть цілу кімнату від підлоги до стелі.
— Навіть більше. Але є різні провадження. НАБУ з 1 жовтня розпочало працювати у тестовому режимі, збір інформації. Але не могли цю інформацію жодним чином реалізувати, не могли внести відомості до ЄРДР, бо не було прокурора. Коли в грудні я став до роботи й отримав доступ до реєстру, ці провадження почали реєструвати, розпочалися слідчі дії, допити. І цей процес триває і не може завершитися за місяць. Якщо подивитися на європейський досвід — гучні антикорупційні справи інколи розслідувалися аж п’ять років, скажімо, в Угорщині. Збирали документи, докази. Можна було б звинуватити і раніше, але тоді б усе скоро розсипалося. Ми цього не хочемо. Хоча й розуміємо, що у нас п’яти років немає. Однак щоб притягнути тих чи інших високопосадовців до відповідальності, все-таки на першому місці має бути закон. І тоді буде результат. І тоді буде довіра, і не тільки до прокуратури, а й до всього правоохоронного блоку. Пам’ятаєте, як затримували високі чини в Кабміні. А потім — перші нотки розчарування та інтерв’ю вже на волі.
— Що визначили для себе головною метою і завданням на посаді антикорупційного прокурора? За якими критеріями оцінюєте свою роботу?
— Критеріями та ефективністю нашої роботи є реальне покарання корупціонерів. Але кількість — не завжди якість. Не кажу, що ми всіх корупціонерів викорінимо. Корупція — це частина людської сутності. Її викорінити, напевне, не можна. Але можна зменшити до непомітних розмірів. Моє завдання — значно зменшити цей рівень. Щоб корупціонер, думаючи, що він може заробити окрім зарплати, розумів наслідки своїх діянь. А то люди просто не бояться. А якщо не бояться — то продовжують красти. Бо бачать, що корупціонерів ловлять, але відпускають, бо є застави, є суди не зовсім чесні, є правоохоронці не зовсім чесні. Наше завдання — щоб було чітке бачення того, що будь-який корупційний злочин буде жорстко, навіть жорстоко покараний.
— Наскільки виправданим є те, що Антикорупційна прокуратура створена як підрозділ Генеральної прокуратури, а не як незалежний самостійний орган?
— Не можу коментувати норми, виписані у законі. Створення абсолютно самостійного органу — це поряд із великим правом і великі зобов’язання, і розширення штату — своя бухгалтерія, підрозділ матеріально-технічного забезпечення тощо. Чи потрібно таке? За законом ми є самостійним структурним підрозділом на правах департаменту Генеральної прокуратури. Але в нашій процесуальній діяльності щодо кримінальних проваджень ми абсолютно незалежні ані від Генпрокурора, ані від кожного його заступника.
«Нехай не дзвонять і навіть не пробують»
— Ви працюєте Антикорупційним прокурором уже другий місяць. Чи відчуваєте на собі якийсь тиск?
— Хіба суспільства і себе самого. Бо розумієш, яка відповідальність. У мене немає жодної нерухомості й маєтків за кордоном, і мені тут жити. Поїхав до Львова на Різдво — а люди впізнають на вулиці. Це також тиск. Але позитивний. Це той тиск, який дає розуміння, що треба щось зробити і змінювати в державі. Такий тиск повсякденно дає бачення того, що ти повинен показати результат не тільки для Президента, Генпрокурора чи для себе, а для держави, в якій живеш. На мене дивляться всі, в тому числі й мої вчителі, викладачі, мої рідні, близькі, друзі. Це важко.
— Чи часто спілкуєтесь із Президентом, прем’єром, Генпрокурором?
— З прем’єром ще ні разу не спілкувався. З Генпрокурором спілкуюся з тих питань, які виникають по роботі. Але не по процесуальній роботі, а, наприклад, що комп’ютери старі. Чи по бухгалтерії. Спілкуємося, як правило, двічі чи тричі на тиждень у телефонному режимі.
— Якщо хтось зателефонує з керівництва держави чи інших високих кабінетів і попросить когось «не чіпати», що скажете?
— Скажу по телебаченню, що дзвонив такий-то і просив того-то не чіпати. Це раз. По-друге, чіпатиму ще більше. Це як червона ганчірка. Нехай не дзвонять і навіть не пробують.
До прокуратури потрапив за розподілом
— Розкажіть про свою родину, як вирішили стати юристом.
— Батько мав поліграфічну освіту, закінчив Львівський поліграфічний інститут, працював на заводах у Львові електриком. Мама працювала на автобусному заводі. Родом із села, у 16 років приїхала до Львова з Тернопільської області, вищої освіти не мала, середня спеціальна. Перед пенсією мама була гардеробницею в оперному театрі, і я малим ходив на всі вистави. Сестра вже 17 років живе в Італії, виїхала на початку 90-х із мамою на заробітки. Коли вступав на юридичний в університет Франка, конкурс був дуже великий. Але вступив, усупереч думки багатьох, у тому числі й деяких вчителів зі школи.
— На якій машині їздите?
— «Міцубісі аутлендер», 2007 року. Правда, тепер службова є.
— А як опинилися у прокуратурі?
— Після розподілу спеціалістів в університеті. Це був чи не останній рік, коли видавали направлення на роботу. Я хотів залишитися у Львові, але сказали, що там немає місць, і я поїхав до Києва, Київської області.
— Чи задовольняють кошти, виділені у Держбюджеті 2016 року, потреби Антикорупційної прокуратури?
— Повністю задовольняють. Це 74 мільйони гривень. Ми просили 78.
— Скільки буде службових авто в Антикорупційній прокуратурі?
— Планували до восьми, буде три-чотири. Не «Мерседеси» чи «БМВ», а базова версія «Фольксваген пассат». Поки що всі їздять на своїх машинах. Є одна службова, яку виділила Генпрокуратура, і одна — як чергова. Мої заступники, начальники управління та відділів живуть в гуртожитку Академії прокуратури, тобто зранку машина, фактично як маршрутка, завозить людей і так само розвозить їх після роботи.
— У своїй декларації про доходи за 2014 рік ви вказали дві земельні ділянки — 10 і 12 соток, згаданий автомобіль «Міцубісі», й ані квартири, ані будинку чи дачі. Де живете нині?
— Там є графа «інше нерухоме майно». У 2008 році мені виділили кімнату в гуртожитку — 18 кв. м. Це і є «інше нерухоме майно».
— І досі живете в гуртожитку?
— Ні. Покійна мама взяла на виплату квартиру, яку вже всі бачили по ТБ. Це був 2010 рік. Двокімнатна квартира у новобудові у Вишневому. Елітних будинків у Вишневому немає. Мама інвестувала на стадії будівництва. Я її, до речі, дуже відмовляв, бо тоді гуділи еліти-центри. Мама казала: «Ти ж прокурор», але я боявся, що можемо взагалі залишитися без коштів — маминих заробітків в Італії. Але мама не послухала: скільки будеш у тих гуртожитках жити? Уклала інвестиційний договір без мене, будинок ще два роки будувався, пережили багато. Але будинок був збудований, ще два роки робили ремонт, і я переїхав десь після Великодня — у травні-червні 2015 року, коли мама була ще жива. Довго чекали, доки привезуть усі меблі. До речі, всі — вітчизняні. Диван замовляли у Дніпропетровську.
— А чому не вказали цю квартиру в декларації?
— Ця квартира належала матері, вона укладала інвестиційний договір, виплачувала кошти. Перед Різдвом у Львові з сестрою оформили спадщину, тому квартира буде вказана вже в декларації за 2016 рік у 2017 році.
— Яка площа квартири?
— 58 квадратних метрів.
Із Ситником дітей разом не хрестили
— Які у вас стосунки з керівником НАБУ Артемом Ситником, адже маєте працювати в одній «зв’язці»? Раніше були знайомі?
— Артем Ситник у 2009 році був начальником слідчого відділу прокуратури Київської області, я в цей період був помічником прокурора Києво-Святошинського району, тобто працювали в одній регіональній прокуратурі.
Особисто з ним я не спілкувався. На свята один одного не вітали, не телефонували, дітей разом не христили. Потім Ситник звільнився, пішов в адвокати. Нині відносини абсолютно робочі, і у нас є повне розуміння того, що робимо, і бачення результатів, яких маємо досягти. Перед вашим приходом у мене було заслуховування трьох проваджень — перших, які ми зареєстрували, напрацювали подальший план слідчих і розшукових дій. У нас не може бути конкуренції, бо тоді не буде результату.
— Що це за провадження?
— Не скажу. Цікаві. Побачите.
Суддя, якого викрили в хабарництві, хотів втекти до Криму
— Чи порушуватиме Антикорупційна прокуратура провадження стосовно корупціонерів, хабарників в анексованому Криму та окупованому Донбасі?
— Якщо це будуть суб’єкти, нам підслідні, — звичайно. Ми вже викрили в хабарництві суддю, але затримати його за законом не можемо, доки немає дозволу Верховної Ради. Але через день він намагався втекти до Криму через Каланчак. Його повернули.
— А чи займатиметься Антикорупційна прокуратура Януковичем, поверненням державі вкрадених ним активів?
— Набрали чинності зміни до КПК, за якими ці провадження залишаються в Генпрокуратурі до 2017 року. Тобто нам не передаються.
«Буде привід — у наручниках приведемо»
— Вам не здається, що в Україні створено забагато антикорупційних органів? Можливо, варто було б створити один, але дієвий?
— Різні повноваження. Якщо в одному органі буде і слідство, і нагляд — результатів не буде.
— Недавно викликали на допит в НАБУ екс-депутата Мартиненка, а він не з’явився. І знову слідство розтягується...
— Але є закон. Не з’явиться ще раз, буде привід — треба буде, у наручниках приведемо. І не тільки Мартиненка, а й усіх, хто «не хоче» з’являтися на законну вимогу детектива чи прокурора.
— Чи побачимо нові гучні затримання корупціонерів — прямо в залі парламенту чи на засіданні уряду з одяганням наручників?
— Якщо буде шоу, то воно не закінчиться вироком. Але працювати ми вже розпочали. Начальники відділів, всі керівники, які вже призначені в антикорупційній прокуратурі, є фактично процесуальними керівниками.
Незважаючи на посаду, я теж сам підписую і подання, і клопотання про негласні слідчі дії, ходжу в суди. Але без телекамер.
— А що таке «негласні слідчі дії» — підслуховування, стеження, «жучки»?
— Всяке. Вони всі виписані в КПК.
— Тут є засекречені працівники, які не можуть показувати свої обличчя?
— Є відповідні підрозділи, котрі цим займаються.
— У структурі Антикорупційної прокуратури?
— Ні, залучаємо. У тому числі й спецназ НАБУ. Про результати антикорупційних органів треба буде судити через рік, два, три. А не так: не встигли створити, а вже питання, чи вони потрібні. За такою логікою можемо сказати, що нам і держава не потрібна.
Особи плануються дуже серйозні
— НАБУ та Антикорупційна прокуратура порушуватимуть кримінальні провадження лише проти високих чиновників чи й проти лікарів, учителів, викладачів?
— Це не наша категорія. А стеження чи підслуховування робиться тоді, коли є категорія злочину «тяжкий» чи «особливо тяжкий», незалежно від того чи це міністр, чи вчитель сільської школи.
— А ваша «категорія» — це хто?
— Держслужбовці першої та другої категорії, народні депутати, голови обласних держадміністрацій та їх заступники, районних — ні, міністри, судді, прокурори областей та їх заступники, Генеральна прокуратура. На жаль, у нас корупція стала віртуозною справою. В Європі міністр переписав будинок на свою дочку — і вже скандал. У нас цим уже нікого не здивуєш. У нас — це робота і на міжнародному напрямку: офшори, відмивання коштів.
— Який «дедлайн», тобто коли зможемо почути перші імена викритих корупціонерів, побачити перші судові справи? І всі ці справи показуватимуть по телебаченню?
— Думаю, так, бо особи плануються дуже серйозні. Коли? Скоро.
— До кінця січня, зими, весни?
— Не знаю. Коли кажу скоро, то це пізніше, ніж зараз, але раніше, ніж потім.
— Вас інколи називають людиною занадто «м’якою» як для антикорупційного прокурора. У вас така мила усмішка, світлі очі, може тому?
— А знаєте приказку, що в тихому озері чорти водяться? Найсмішніше те, що називають мене «м’яким» ті люди, які взагалі мене не знають. З’явилися деякі люди, з якими десь раз у житті пересіклися, а вони активно розповідають, що знають мене мало не зі шкільної лави. Багато «друзів» у лапках, які з’явились нізвідки і одразу кудись зникнуть, як тільки піду з посади.
— Які сподівання покладаєте на новий 2016 рік?
— Сподівання великі. І особисті, і кар’єрні. Дуже хочу, щоб нарешті на Донбасі настав мир, і окупанти забралися звідти. І з Криму. Загадав бажання на Новий рік, яке — не скажу. Бо не збудеться.
Фото Андрія НЕСТЕРЕНКА.
