Киянка Вікторія Дворецька понад рік служила в Збройних Силах — в батальйоні «Айдар» в зоні АТО. Спочатку вона була діловодом, потім начальником лазні, а останні 5 місяців — заступником командира роти. Хоча, по факту, майже всю службу провела зі зброєю в руках.
Зараз навчається у військовому закладі, і за це довелося поборотися більше трьох місяців. Адже, за її словами, коли йдеться про офіційне оформлення чи про військові курси, то жінці треба пройти сім кругів пекла.
Дівчина не згодна з думкою, що у війни не жіноче обличчя. «У зоні бойових дій потрібні люди, які мають повне розуміння того, з чим їм доведеться стикнутися і займатися, незалежно від статі, — розповідає Вікторія. У нас були жінки — командири БМП, які провели багато операцій. Ні одна з них не спилася, не зірвалася».
Довідково
Військову службу в Збройних Силах України на початок жовтня 2015 року проходять майже 14,5 тисячі жінок-військовослужбовців та 30,5 тисячі працівниць. Майже 2 тисячі з них — це офіцери, а 35 — займають керівні посади в Міноборони, Генштабі тощо. Участь у проведенні АТО взяли понад 1000 жінок.
У Києві представили результати першого в Україні соціологічного дослідження про жінок в АТО під назвою «Невидимий батальйон». Робота тривала п’ять місяців. У фокусі були проблеми дівчат на війні: з чим вони стикаються, як живуть, як їм воюється.
За словами координатора проекту Марії Берлінської, одна із найбільших проблем, яка постає перед жінками під час служби в Збройних Силах, це неможливість приймати рішення та обіймати керівні посади. Їм не дозволяють бути ні водіями, ні фотографами, ні перекладачами, ні навіть начальниками холодильників. Більшість із них оформлені не на ті посади, які фактично обіймають. А дехто й зовсім не оформлений і не має можливості отримувати оплату за свою працю, а надалі — державні пільги, статус учасника бойових дій.
Окремі питання — побутові: брак спеціалізованого медичного обслуговування для жінок, відповідних розмірів форми і взуття, незадовільні умови проживання.
«Інфраструктура Збройних сил України облаштована під потреби чоловіків, виключаючи цим з армії жінок», — наголошує незалежний дослідник з гендерних питань Ганна Гриценко.
Голова правління Українського жіночого фонду Наталя Карбовська висловила сподівання, що силові структури України звернуть увагу на результати дослідження, адже розуміння проблеми дає можливість найбільш ефективно вибудувати стратегію реформування. Чимало країн Європи створюють умови для жінок в абсолютно різних сферах, бо мають брак людських ресурсів. Якщо людина відчуває потребу стати на захист країни, то це заслуговує на підтримку, а не на зневагу.
