Форум-театр представив історії переселенців і за їхньою участю
До нових показів готуються цими днями учасники документальної вистави «Кардіограма байдужості». В основу роботи лягли реальні історії людей, чиє життя радикально змінилося після окупації й початку військового конфлікту на сході України. Ідея працювати з переселенцями за допомогою формату документального театру виникла в керівника проекту «Жити заново. Театр як можливість» громадської організації «Діалог» Яніни Ковальчук і режисера-тренера Лариси Калініної.
У лютому виставу побачать у Миколаївській філії Одеської юридичної академії, у коледжі при філії, а також у Миколаївській філії Київського національного університету культури та мистецтв.
Наболіла тема — байдужість
Нині в області приблизно вісім із половиною тисяч переселенців. «Перед нами стояло непросте завдання — допомогти їм соціально адаптуватися, акліматизуватися, увійти в наш міський простір, для цього ми знайомилися й спілкувалися з ними, дізнавалися про їхні проблеми», — розповіли організатори проекту.
Створенню документальної вистави «Кардіограма байдужості» передувала значна попередня робота. Для реалізації проекту були зібрані різні люди, які зовсім не знали один одного. У багатьох не було досвіду сценічної діяльності, та ще й із використанням нової для них методики документального театру. Треба було познайомити учасників, знайти точки зіткнення, створити колектив, який би об’єднала одна спільна ідея. А найголовніше — практично всім учасникам проекту потрібно було допомогти вирішити свої внутрішні психологічні проблеми й змінити ставлення до навколишньої дійсності.
До роботи залучили багатьох волонтерів: зокрема, кризових психологів, арт-терапевтів, драма-терапевтів. Серед тих, хто брав участь у створенні вистави, були й старшокласники, і студенти, і люди середнього та пенсійного віку. Довелося багато зробити, щоб об’єднати їх у команду.
На першому етапі група пройшла тренінги, спрямовані на знайомство, розкутість, довіру, отримання навичок роботи в команді, пошук своїх прихованих резервів творчості і т. д. У цьому допомагали заняття з психологами, проведення майстер-класів по роботі з глиною і з маскою. Глина й маска стали тими інструментами, через які учасники змогли краще зрозуміти інших учасників групи, пізнати й прийняти себе. Непростим етапом виявився вибір теми для майбутньої постановки й інтерв’ю: найбільш значимою для багатьох стала тема байдужості людей.
Наріжний камінь створення документальної вистави — інтерв’ю з незнайомими людьми. За цей час у багатьох учасників проекту зміцнилася віра у свої сили, навички ведення діалогу, з’явилося бажання слухати й чути. І це сприяло тому, що актори не грали на сцені вигадані історії, а говорили з глядачем зрозумілою, простою мовою на незручно гостру, соціальну тему. Монологами стали опрацьовані розмови й інтерв’ю з кількома десятками мешканців Миколаєва й переселенців.
Глядачі долучилися до дійства
Актори, учасники проекту, переосмислювали й пропускали через себе монологи й історії, які ввійшли у виставу. Нерідко на репетиціях у багатьох стояли сльози в очах від співпереживання. Важливим стало те, що для кожного учасника проекту робота над «Кардіограмою байдужості» була своєрідним тестом на байдужість і небайдужість. Багато монологів спричинили суперечки усередині колективу, ламаючи деякі життєві установки й стереотипи.
У виставі дія відбувалася не на сцені: акторів від залу відокремлювало приблизно півтора-два метри, що стирало межі між сценічним простором і глядачами. Власне, вони ставали учасниками. Емоції й сприйняття глядачів на всіх постановках виявилися схожими: ніхто не пішов байдужим. Така реакція підтверджує один з основних постулатів документального театру, який твердить, що головне — трансформація точки зору глядачів, котрі перебувають у полоні тих чи інших стереотипів. Важливо поставити їх у ситуацію запитання, викликати збентеження від знайомства з незвичними текстами і їх сценічним втіленням, дати поштовх до переосмислення проблеми.
«Кардіограма байдужості» — це кінцевий продукт проекту, але ми поставили собі мету продовжувати розробляти цю тему. Сьогодні нас просять показати виставу в навчальних закладах міста. Робота творчого колективу, створеного в рамках проекту «Жити заново. Театр як можливість», триватиме, бо вона викликала жвавий інтерес у мешканців», — запевняє Яніна Ковальчук.
За словами співрозмовниці, проект виконав і свою виховну функцію, адже представники різних поколінь, жителі міста й переселенці знайшли спільну мову, подружилися й стали спілкуватися. Документальна вистава, у якій вони грають, вплинула і на оточуючих, змінюючи світогляд і руйнуючи деякі стереотипи. І це тільки початок.
На знімках: сцени з вистави «Кардіограма байдужості».
Фото надані автором.
