Кілька днів тому портал і газета «Голос України» повідомляли про те, що в Рівному пошкоджені пам’ятні дошки Роману Шухевичу та Степану Бандері (на знімку), встановлені на багатоповерхівках на однойменних вулицях.
І ось у відділі комунікації ГУ Нацполіції у Рівненській області повідомили про те, що така само доля спіткала пам’ятні дошки на Меморіалі Слави, на честь Тувинських Добровольців, генерала Другої світової війни Миколи Пухова, на вулиці Івана Виговського...
Ця невтішна інформація наштовхує на думку, що люди з різними політичними поглядами у такий бузувірський спосіб борються з... пам’яттю, з тими, хто вже відійшов у вічність і не може відповісти на образу.
По роду своєї журналістської діяльності зустрічаюсь з багатьма людьми. Справді, не всі мислять однаково, не всі однозначно сприймають наше минуле, так само, як і те, що нині відбувається у нас, в Україні. Але головне, що кожен із них по-своєму любить свою країну, хоче їй кращої долі...
Воно, можливо, й добре, що люди, хоч і помиляються, але мислять, не бояться виказувати свої думки у дискусіях, як це було за тоталітарної влади, коли всі змушені були «одноголосно» казати «одобрямс», коли інакомислячі потрапляли на Соловки, в концтабори... Але ніяк не можу змиритися з тими подіями, про які писала на початку, — з варварським ставленням до нашої пам’яті, до тих, хто творив нашу історію.
Дуже прикро, що зараз дедалі частіше виходить на загал неповага до особистості, особливо літніх людей. До корпункту «Голосу України» на Рівненщині зателефонував учасник Великої Вітчизняної війни житель Рівного Іван Іванович Гончаренко. Розповів, що живе в центрі міста, тож за погоди прогулюється пішохідними доріжками неподалік своєї багатоповерхівки. Пенсіонер через хворобу пересувається з допомогою двох паличок, відтак йому було важко швидко відреагувати на те, що на пішохідну доріжку виїхала молодиця на джипі. Вона нетерпляче сигналила інваліду, щоб той звільнив їй місце, хоча І. І. Гончаренко рухався пішохідною доріжкою. А потім і облаяла ветерана. «Мені було дуже боляче чути лайливі слова на свою адресу, я такого ставлення до себе не заслужив», — зізнався ветеран, який пройшов фронтовими дорогами, багато років пропрацював у карному розшуку, борючись з бандитизмом і злочинністю.
Та і я, на жаль, була свідком подібного випадку в поліклініці одного з поліських райцентрів Рівненщини. Там на прийом до лікаря чекав учасник Великої Вітчизняної війни, партизан, про якого я свого часу писала в «Голосі України». До кабінету підійшов молодий чоловік. Побачивши ветерана, грубо сказав: «То ти ще скрипиш, не здох, старий?» На що почув у відповідь: «Можеш не старатися мене залякати й образити. Якщо я у сімнадцять фашистів не боявся, то у свої дев’яносто тебе й поготів»...
Думаю, коментарі тут зайві. Якщо ми хочемо стати цивілізованою, європейською країною, то треба навчитися культурі, повазі до людей, особливо літніх, і, звичайно ж, до пам’яті.
Рівне.
Фото надано автором.
