Сьогодні в Мінську відбудеться планова зустріч Тристоронньої контактної групи з врегулювання ситуації на Донбасі. Напередодні своє засідання провела підгрупа з політичних питань, які на цьому етапі є каменем спотикання переговорного процесу у форматі Україна—ОБСЄ—Росія. РФ і її підшефні сепаратисти «ДНР»/«ЛНР» вимагають від Києва виконати політичну частину Мінських домовленостей — внести зміни до Конституції стосовно децентралізації з «особливим статусом» Донбасу, провести вибори на окупованих територіях і амністувати бойовиків. Українська сторона, у свою чергу, наполягає на первісному трактуванні плану «Мінськ-2»: повне припинення вогню, обмін заручниками, виведення російських військ і контроль над держкордоном. І тільки після цього можливий розгляд питань, пов’язаних із подальшим устроєм і порядком на поствоєнному сході нашої країни.
У конфлікті інтересів і «переоцінці цінностей» Мінських домовленостей, що спостерігаємо, досягти компромісу практично неможливо. На очах явно утомлених міжнародних спостерігачів кожна сторона продовжує обстоювати свою точку зору. При цьому Кремль не бере на себе відповідальності за розв’язану гібридну війну, а підсаджує за стіл переговорів представників квазіутворень, намагаючись виставити їх легітимними учасниками процесу. Ті ж, через власні амбіції і передчуття близького «зливу», вочевидь псують гру своєму шефові, порушуючи «режим тиші», обіцяний Гризловим. І не тільки. Ватажок так званої ДНР Олександр Захарченко заявив, що не збирається скасовувати результати нелегітимних виборів, проведених 2 листопада 2014 р., як того вимагає офіційний Київ.
А тим часом у Москві шукають варіантів форматування під нові вимоги невизнаних республік, аж до їх об’єднання між собою. За даними групи «ІС», у «політичних колах» «ДНР» поширюється інформація, що, нібито, навесні російська сторона усуне Олександра Захарченка й призначить нового «керівника»...
На думку народного депутата України, члена парламентського Комітету з питань нацбезпеки й оборони Дмитра Тимчука, і за строками, і за послідовністю дій ми сьогодні маємо справу не з «Мінськ-2». Це що завгодно, тільки не ті угоди, які було підписано в лютому 2015 року. «І якщо зараз йдеться тільки про план для України, без відповідальності РФ і 
«Л-ДНР», то так і треба сказати: панове, чинності набрав «Париж-1» (або «Калінінград-1»?), тож вибачте. Київ братиме на себе зобов’язання на догоду Путіну й бойовикам, а у відповідь ми одержуватимемо клятвені запевнення Захарченка про те, що ніяких виборів на Донбасі за українськими законами не буде. Ну, і обстріли позицій сил АТО за розкладом, — коментує ситуацію парламентарій. — Той аргумент, що «в цілому домовленості виконуються» і «стріляти стали менше» — не аргумент. Якщо наш хлопці гинуть — це не мир. І найгірший результат однобічного виконання Україною примарного «Мінськ-2» може полягати в тому, що, замість зміцнення позицій на сході, Київ ризикує одержати ще більшу дестабілізацію усередині країни. Схоже, в цьому й полягає план Путіна — напаскудити Києву, хоч би який варіант дій він обрав».
На думку Тимчука, потрібен третій варіант — укладення нормальних, зрозумілих домовленостей, у яких було б захищено інтереси України, прописано чіткі гарантії, строки й відповідальність сторін...
Розуміючи, що мода «Мінська-2» у новому сезоні гібридної війни вже не актуальна, поки ніхто з політичного ательє не береться запропонувати нові лекала. Щоправда, шанувальники класичних форм міжнародного права несміливо пропонують повернутися до будапештських викрійок. Але ті, хто їх свого часу робив, сьогодні не прагнуть повертатися до ретро-стилю. А поки кутюр’є світового масштабу перебувають у творчих муках, на подіумі триває дефіле ватників і кирзових чобіт.