Як кажуть у народі — з щастя та горя скувалася доля. Хотілося поділитися з читачами розповіддю про долю однієї родини, яка проживає у Київській області. Страшна хвороба пришла у сім’ю Оксани Деркач, але бажання жити і величезна підтримка небайдужих людей допомогли побороти важкий недуг.

 


Оксана Деркач вважала себе щасливою. Успішно закінчила гімназію в Борисполі, вступила навчатися до Міжрегіональної академії управління персоналом (МАУП). Цікаве навчання, веселі дні відпочинку.


Та якось вона почала відчувати втому, здавалося, що ось-ось впаде на коліна, а мама все частіше помічала бліде обличчя доньки, сонливість та різке схуднення. Звернулися до лікарів у жовтні 2011 р. і ось діагноз, як грім з ясного неба: «гострий лейкоз». Спочатку великі сльози, паніка, шукали хоча б якісь пояснення виникнення цієї хвороби. А потім вирішили, що треба діяти негайно.


Лікування тривало у Київському обласному онкологічному диспансері цілих два роки. Завдяки родичам, близьким, друзям та небайдужим людям Оксана пройшла десять тяжких курсів хіміотерапії, перенесла важку форму вірусного гепатиту «В». Здалося, що хвороба відступила. Дівчина повернулася до звичайного життя: вчилася в академії, спілкувалася з друзями, раділа життю. Але у січні 2014 р. стався рецидив, хвороба повернулася з новою силою. Лікарі повідомили про необхідність операції з пересадки кісткового мозку. Ця операція в усьому світі робиться при рецидиві хвороби у пацієнтів групи високого ризику, зволікати не було коли. Щоб зберегти дівчині життя, негайно потрібно було розпочати підготовку для трансплантації кісткового мозку. Батьки шукали медичні заклади за кордоном, які проводять такі операції. Зв’язалися з медичним центром в Ізраїлі, надіслали всі необхідні документи та вирушили мати з донькою до чужої країни, щоб здати аналізи для пошуку донора.


У медичному центрі Тель-Авіва підтвердили діагноз, запропонували аллогенну трансплантацію кісткового мозку від донора. В Ізраїлі, на відміну від України, є світова база донорства. Донора, показники якого повністю підійшли для організму дівчини, знайшли в Польщі. Операція потребувала значних коштів, яких у родини не було. Збирали серед рідних, знайомих, вносили пожертви добрі люди, деяку частину допомоги надало Управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області, адже батьки хворої працівники міліції. Але необхідна сума набиралася досить повільно.


Від знайомих родина Оксани почула, що існує благодійний «Фонд Добрі Справи», який допомагає у лікуванні тяжкохворим. Фонд відгукнувся на прохання сім’ї Оксани та зібрав необхідні кошти на лікування, операцію та реабілітацію після неї. «Для мене це було емоційно та психологічно тяжко, — ділиться спогадами Оксана, — але завдяки підтримці моєї мами та лікарів, які не давали мені опустити руки, я знайшла в собі сили бути оптимістично налаштованою. Лікарі робили для мене все, щоб максимально зменшити мій біль, адже я не могла тривалий час ні їсти, ні пити. Лежачи на лікарняному ліжку, дивилася у вікно і молила Бога, щоб це все швидше скінчилося, бо кожний день здавався вічністю. Великих сил та бажання жити мені додав лист, який передав мій донор з Польщі».


Та, як говорять, біда одна не ходить, за собою другу водить. Нервові потрясіння, клопоти, пов’язані з лікуванням Оксани, відбилися на здоров’ї її мами — Тетяни. Після обстеження лікарів у неї виявили початкове онкологічне захворювання. «Всі ті переживання, які відчувала моя мама, весь душевний біль за близьку людину — все це я відчула на собі. Але ми вже знали, що світ не без добрих людей. «Фонд Добрі справи» не залишився осторонь і, не зважаючи на те, що були потрібні значні кошти, спільними зусиллями ми знову подолали тяжку хворобу», — згадує Оксана. Лікування проходило в тій само клініці Ізраїлю і нині Тетяна та Оксана почувають себе добре.


Після одужання Оксана Деркач з мамою пішли у фонд з глибокою вдячністю за сприяння у лікуванні. Там вони познайомилися із його засновником — фінансистом та громадським діячем Сергієм Мамедовим. Він розповів їм, що в нинішньому світі воєн, політичної нестабільності й негараздів у суспільстві вважає надто важливим залишатися людиною, вміти виручати у скрутну хвилину ближнього. «Зробити добру справу не складно, — каже він, — адже добро повертається добром, а найменший добрий вчинок може принести більше щастя, радощів і любові, ніж усі багатства світу». Оксана підтримує його слова й додає: «Я переконалася, щоб там не сталося, — треба любити своїх рідних, цінувати кожну мить, яку ми проводимо зі своїми близькими, рідним, друзями. Життя прекрасне. І навіть тоді, коли нам важко, — не треба впадати у відчай. Варто озирнутися — навколо багато добрих та небайдужих людей».

 


На знімку: Тетяна та Оксана Деркач із засновником БФ «Фонд Добрі Справи» Сергієм Мамедовим.


Фото надано автором.