Таких важких виборів президента Національної академії медичних наук, якими виявились нинішні, ще не було, напевне, за всю її історію. З розповідей учасників загальних зборів, співробітників НАМНУ, матеріалів ЗМІ, без перебільшення, можна створити детективний фільм. Але хоч би як би там було, очільника академії було обрано. І як це нерідко трапляється, того, кого дуже не хотіли опоненти «зі сторони», вдаючись, м’яко кажучи, до чорного піару. Очолити головну наукову медичну установу колеги довірили відомому нейрохірургові, академіку Віталію Цимбалюку (на знімку). Своє перше інтерв’ю в новій іпостасі він дав кореспонденту «Голосу України».
— Віталію Івановичу, ми вас вітаємо, і перше, що хотілося б запитати, чи не підштовхувала вас брудна атмосфера навколо виборів до прийняття рішення не балотуватись на посаду керівника авторитетної наукової установи?
— По-перше, вилитий на мене компромат був суцільною брехнею, яка лише додала роботи і клопотів правоохоронним органам, змусила їх витрачати час на перевірки. Але це тема для окремої розмови. Понад те, у цій ситуації мене не зупинили ні пропозиції «перейти на той бік», ні умовляння не брати участі у виборах. Я твердо вирішив: якщо відступлюся, перестану себе поважати.
— З’явилася інформація, що перед загальними зборами члени академії отримали листа на офіційному бланку НАМНУ за вашим підписом як тодішнього віце-президента зі звинуваченнями на адресу своїх колег по президії НАМНУ.
— Ця фальшивка стала черговою «творчою» витівкою наших опонентів, які ще задовго до виборів, не гребуючи нічим, вилили чимало бруду на керівництво академії, вдавалися до різного роду провокацій. Одна з них — лист, про який ви запитуєте. Підроблені академічні бланки виготовлені з допомогою ксерокса, лист відісланий з поштового відділення, мій підпис був сканований — тепер ми вже навіть знаємо, з якого документа. Мої колеги відреагували на цю провокацію спокійно, з розумінням, що лист — фальшивка. До того ж у її ініціаторів і поширювачів був серйозний прорахунок: датована фальшивка числом, коли я вже не виконував обов’язки президента НАМНУ. До речі, в ній задіяні імена вищих посадових осіб держави, а це вже пахне дещо іншим, ніж просто спробою мене скомпрометувати. Я одразу звернувся у відповідні органи, вже відкрито кримінальне провадження. Сподіваюсь, що відправників виявлять. Та це все дрібниці порівняно з тим, як багато треба зробити для виживання і розвитку НАМНУ. І наша команда готова до цього.
— Вибори закінчилися, але проблеми, напевне, ні. Наукова інтелігенція, та й не лише вона, називає Держбюджет на 2016 рік шоковою терапією для української науки загалом і для медичної зокрема. А дехто навіть вважає мізерне фінансування спланованою акцією, спрямованою на їх швидке знищення. Як ставитеся до визначених фінансових показників, і чи бачите все-таки можливість науковим колективам вистояти?
— Проблеми з бюджетом були вже торік. Ми отримали кошти лише на зарплату науковим співробітникам і лікарям. На медикаменти, необхідне обладнання, реактиви, на харчування хворих — ні. Тобто 2015 рік і для НАМНУ був роком виживання. Водночас не можу сказати, що до академії поставилися погано: обсяг цьогорічного фінансування визначено практично на рівні минулорічного. Своєрідну агітаційну роль при цьому, на моє переконання, зіграв той факт, що академія багато зробила для надання допомоги пораненим у зоні АТО. За короткий термін ми організували і мобільні бригади, і консультативні групи, створили свою академічну госпітальну базу на 550 ліжок. У наших закладах проконсультовано і проліковано майже 25 тисяч мешканців Донецької та Луганської областей, прооперовано понад 700 бійців. Причому, це найтяжчі пацієнти, яким надавалась високотехнологічна спеціалізована допомога. В Інституті медицини праці відкрито відділ психологічної реабілітації. 77 хірургів, травматологів, анестезіологів готові добровільно виїхати в зону АТО на допомогу військовим лікарям. В академії народився перший варіант військової медичної доктрини. Суть її в тому, що медичну допомогу під час бойових дій повинен надавати кожен медичний заклад — у державі має бути єдиний медичний простір.
Повертаючись до бюджету, скажу також, що інфляція і масові подорожчання при визначенні обсягів фінансування, зокрема для НАМНУ, не враховані. На 20 відсотків зменшено фінансування за статтею «оплата праці» наукових співробітників. Це і є найбільшою проблемою.
— І як ви збираєтеся її долати?
— Ситуація справді складна. В той же час нам дуже важливо зберегти наявні наукові кадри. Деякі інститути для економії коштів вже запровадили практику надання додаткових неоплачуваних відпусток. Можливо, декого із наукових співробітників доведеться на деякий час перевести на 0,75 посадового окладу.
— Чи не загрожує це черговою хвилею відпливу фахівців за кордон?
— На жаль, загрожує. Тим паче, що в Європі склалася специфічна тенденція. Фахівці з Польщі, Чехії, Словаччини, держав, що виникли на теренах Югославії, прагнуть переміститися у плані оплати праці і рівня життя на щабель вище — їдуть на роботу до Франції, Німеччини, Іспанії тощо. Отже, звільняються їхні робочі місця, на які з задоволенням беруть наших спеціалістів. Порівняно з українськими, зарплати там достатньо високі. Тому треба думати, як утримати фахівців. Один із шляхів — залучати на науку недержавні кошти.
— Але ж при цьому виникає ймовірність приватизації чи навіть «прихватизації» наукових закладів. Тим більше, що у законі чітко прописано завдання щодо «оптимізації» мережі наукових установ, навіть визначено стислі її терміни — до літа нинішнього року. Наскільки це, з вашої точки зору, обґрунтовано з огляду на суспільні та національні інтереси? Чи, може, тут більше приватних зацікавленостей: мовляв, Бог з ними — науковими школами, потребами населення, є чудові установи, будівлі під ними, зрештою, земля у центрі столиці та інших міст, чом би ці ласі шматочки не привласнити, не поставити на службу своєму бізнесу?! Занепокоєння з цього приводу, до речі, і ви, напевно, про це знаєте, неодноразово висловлювала, зокрема, голова парламентського Комітету з питань охорони здоров’я Ольга Богомолець. І вашій місії в реалізації чи не реалізації «бюджетних орієнтирів» не позаздриш.
— Тут багато залежатиме від найвищого керівництва держави. По-перше, приватної науки дуже мало. Приватизація може більше загрожувати лікувальним закладам, які можуть одразу давати кошти. Фундаментальні ж дослідження, практичні результати від яких з’являються через 5, 10, а то й більше років, мало кого тут зацікавлять. Отже, щоб врятувати медичну науку, треба добряче поламати голову і нам самим. Певні кроки в цьому плані ми вже намітили. Насамперед доведеться звузити наукову тематику, залишити тільки найпріоритетніші напрями. Прагнутимемо також розширювати участь у міжнародному співробітництві, залучати гранти. Виходимо, наприклад, з того, що поряд із загальносвітовими в Україні є особлива тема — чорнобильська, яка ведеться вже майже три десятиліття. Зона відчуження навколо ЧАЕС — це, на жаль, експериментальний полігон, де досліджується вплив різних доз радіації на людський організм, рослинний і тваринний світ. Наші дані цікавлять весь світ. Я впевнений, що Японія, США, інші країни готові йти на співпрацю, вкладати кошти. Бажання долучитися мають також вітчизняні установи, зокрема, Академія аграрних наук, деякі інші.
Ще один варіант — розширення практики стажування за кордоном наших фахівців, яких, до речі, там дуже цінують. Крім усього, вони зможуть брати участь у виконанні дослідницьких робіт. Але стажування має відбуватися на підставі юридично закріплених контрактних угод, які передбачали б обов’язкове повернення після завершення його терміну до свого закладу і трирічне відпрацювання в ньому. У тому числі й продовження розпочатої в зарубіжній установі дослідницької роботи. А це знову-таки кошти. Такий досвід вже має Інститут фізіології імені О. О. Богомольця НАНУ.
— Напевно, можливі й внутрішні інвестиції в медичну науку?
— Поза всяким сумнівом. Візьмемо, приміром, тематику, пов’язану з безпекою держави. Гостро, зокрема, постало питання щодо створення вітчизняних досконалих перев’язувальних матеріалів, діагностичної апаратури, сучасних технологій лікування, методів хімічного та біохімічного захисту від опіків, пристроїв для очищення води. Одне слово, треба працювати, генерувати ідеї, адже під лежачий камінь вода не тече. Важливо також дати можливість проявляти ініціативу керівникам інститутів шляхом автономізації наукових закладів. Ну і звичайно, не забувати про такий резерв коштів на наукові дослідження, як благодійність. У державі повинні розуміти: медична практика не може існувати та бути ефективною без сучасного наукового забезпечення, як і медична наука не може розвиватися без постійної взаємодії з медичною практикою. Саме ця теза є однією з головних у Концепції розвитку НАМНУ на найближчі п’ять років. Нею, крім уже згаданих мною новацій, передбачається розширення програмно-цільового та конкурсного фінансування наукових досліджень, забезпечення активної участі науковців НАМН України в європейських програмах. Відповідно до Закону «Про наукову і науково-технічну діяльність» слід приділяти першочергову увагу показникам результативності наукової роботи та впровадженню результатів у практику охорони здоров’я. Саме аналіз роботи наукових установ повинен стати основою реорганізації їх мережі та удосконалення їх структури.
— Концепцію можна вважати стратегією?
— На нинішньому етапі певною мірою так. З її врахуванням зараз необхідно відпрацювати тактику, яка має дати НАМНУ можливість вижити і одночасно імпульс до розвитку. Керуватимуся при цьому, на моє переконання, слід трьома критеріями. Перший з них — в жодному разі не знищувати те, що працює. Бо що отримаємо на заміну? Приміром, якщо інститутські клініки стануть приватними, то які категорії громадян і скільки з них зможуть сплачувати там лікування? По-друге, не слід чекати, що хтось здійснить нам реформи. Ми цього хочемо самі, і самі маємо це зробити. Зрештою, треба виходити з того, що медицина і медична наука історично не схильні до революційних зрушень. І навіть, якщо буде зроблено відкриття, яке, скажімо, дозволить ефективно лікувати рак, все одно воно стане вінцем еволюції, бо шлях до нього був довгим. Інша справа, що такі еволюції ми покликані прискорювати розумними, зваженими діями, сповідуючи відомий лікарський принцип «не нашкодь!».
— Бажаємо вам успіхів.
— Дякую і за вітання з обранням, і за щирі побажання плідної роботи.\
Розмову вів Віктор КОЛОМАК.
Київ.
