Завтра минає 115 років від дня народження українського письменника і перекладача Валер’яна Підмогильного.
Валер’ян Підмогильний — це одна з тих втрат української культури ХХ століття, які, можливо, ніколи не будуть компенсовані, бо ми не знаємо, ким би він став, якби йому судилося прожити своє життя повністю. Але — не прожив. На більш-менш вільну творчість він мав усього півтора десятка літ, якщо рахувати від дебюту. І за цей короткий час устиг написати все те, завдяки чому став класиком української літератури. Його називають попередником європейського екзистенціалізму (тобто, предтечею не кого-небудь, а Камю і Сартра!). А ще називають першим українським прозаїком-урбаністом (роман «Місто», 1928), зачинателем нашого інтелектуального роману. Його ім’я бачимо в тих літературних угрупуваннях, де дбали про високий професіоналізм слова, а не про дешеве просвітянство, — «Аспис», «Ланка», «МАРС». А ще він належав до першорядних перекладачів, зокрема, з французької, яку знав досконало, й перекладав взірцевих літераторів — Вольтера, Франса, Бальзака, Мопассана. Зокрема, український восьмитомник творів Мопассана, що вийшов на початку 1970-х років, значною мірою спирається на переклади Підмогильного, зроблені майже за півстоліття до того.
Неймовірним здається, що цей чоловік не мав вищої освіти — лише якийсь рік провчився в Катеринославському університеті, й то не на філологічному, а на математичному та юридичному відділеннях. Та й народився в цілком простонародному середовищі — в селі Чаплі під Катеринославом, нині того села вже немає, воно давно увійшло в межі нинішнього Дніпропетровська. Він створив сам себе, отже, був тим, кого можна назвати самородком, і то — найвищої проби. Згодом навіть правовірні радянські літератори визнавали (коли це стало дозволено), що він був найінтелігентнішим у їхньому поколінні. Власне, ота інтелігентність його й погубила. Якось у літературній дискусії 1920-х років Підмогильний заявив: коли б хтось спробував написати сонату і сказав би, що це гарна соната, бо в неї гарна ідеологія, то йому б відповіли, що з музичної точки зору це нісенітниця, і ніхто б ту сонату не слухав. А от в літературі у нас цінується якраз те, що «ідеологічно правильне», а все інше — критикується.
Звісно, з такими поглядами за тих часів люди рідко доживали до патріаршого віку. Підмогильного розстріляли на початку листопада 1937 року — на честь річниці Жовтневої революції. Письменникові тоді минуло тільки 36 літ. Друкувати його перестали ще за кілька років перед тим. А романи та повісті, написані ним в ув’язненні на Соловках, не збереглися.
