Учасники Мінського консиліуму на офіційному високому рівні намагаються підтримувати життєдіяльність переговорного організму, заявляючи про його безальтернативність.

 

Мінські угоди в 2016 році, по суті, одержали з подачі Росії зовсім інше звучання: на передній план виставлено політичні питання (зміни в Конституцію, «особливий статус» і вибори в ОРДР і ОРЛР, амністія), а першочергові пункти Мінська-2 (припинення бойових дій, виведення військ, контроль над кордоном) засунуті в кут. Туди ж Кремль, постпред якого в Тристоронній контактній групі виступає як посередник-миротворець, а не як представник країни-агресора, намагається загнати Київ, щоб звинуватити Україну в зриві переговорів і домогтися від Заходу й Європи зняття згубних санкцій. І, судячи з висловлювань, міжнародних партнерів і стурбованих спостерігачів, у цьому винахідник і спонсор багатовекторної війни, розв’язаної проти нашої держави, робить певні успіхи. В тому, що відбувається, без сумніву, є своя логіка: гібридна війна передбачає гібридну дипломатію.


Що далі? Які перспективи й чи є вони у переговорів у форматі Україна — ОБСЄ — РФ із врегулювання ситуації на Донбасі? Думки розділилися.


Представник України в Тристоронній контактній групі, екс-президент Леонід Кучма:


«Я однозначно хочу сказати: якщо не буде Мінська-2 — нічого не буде, все розвалиться. Невже хтось думає, що за бажання України, президента України з’явиться якийсь інший формат?.. Ця проблема колись уже обговорювалася, і Путін категорично сказав, що ми не бачимо в цьому форматі Росії... Тому нам над цими проблемами потрібно думати, що ми не в змозі посадити за стіл переговорів усіх тих, від кого залежить наша доля, у тому числі ми не можемо посадити за стіл переговорів учасників «Будапештського формату», меморандуму».


Представник України в політичній підгрупі Тристоронньої контактної групи Роман Безсмертний:


«Для мене однозначно, що цей майданчик потрібно тримати. Але він не самодостатній — це очевидно. Якщо не запустяться інші майданчики — ми не дійдемо до фінішу. Зверніть увагу: загальний світовий тренд і континентальний іде по шляху загострення. А ми в Мінську шукаємо розв’язання проблеми. Тобто ми працюємо проти загальної світової тенденції. Питання: дійдемо до фіналу? Очевидно — не дійдемо. Де ця проблема береться? Більшість поки ще європейських політиків і світових лідерів не усвідомлюють, що світ іде до конфлікту. І роблять спробу вберегтися від прямої відповіді «що робити з агресором?». А таким агресором, мабуть, на всіх цих майданчиках виступає Російська Федерація... Неадекватна реакція на запитання призводить до того, що ми перетворили мінську дорогу на муку. Це іноді мазохізм, самознущання. Як можна вести розмову про вибори, коли на Донбасі зростає напруження, кількість обстрілів, кількість зіткнень на лінії розмежування? А ти сидиш і абстрагуєшся від цього й говориш про вибори? Це речі протилежні, вони несумісного характеру. Звідки ця тенденція береться? Тому що відповідно до рішень «нормандської четвірки», ви повинні цим займатися й давати відповіді на ці питання».


Дипломат, экс-генконсул України в Стамбулі й Единбурзі, голова правління фонду «Майдан закордонних справ» Богдан Яременко:


«Мінські домовленості не здатні принести стійкий мир в Україну, вони не розв’язують проблеми територіальної цілісності України, вони у випадку настоювання на їх виконанні в частині політичного врегулювання матимуть непоправні внутрішні й зовнішні наслідки для України: розкол суспільства, поглиблення протиріч між суспільством і владою, політичну дестабілізацію».


Дипломат, експерт фонду «Майдан закордонних справ» Олександр Хаара:


«З точки зору влади так званий мінський процес і Мінські домовленості є безальтернативними, із чим ми абсолютно не згодні. На жаль, дії по реалізації політичної складової Мінських домовленостей виштовхують Україну із правового поля та створюють такі наслідки для майбутньої держави, які складно собі уявити».


Експерт Центру досліджень армії, конверсії й роззброєння Михайло Самусь:


«Коли аналізуєш Мінські домовленості, то, фігурально висловлюючись, у них йдеться про рецепт влаштування пікніка в кратері діючого вулкана. Тому що насправді цей документ складений дуже туманно, а логіка російської сторони щодо його трактування руйнує всі базові підходи до врегулювання збройних конфліктів. У світі прийнято так: припиняються бойові дії, встановлюється безпека в зоні конфлікту, тоді вже говорять про якісь політичні процеси та зміни на цих територіях. У Мінських домовленостях усе перевернуто догори дригом. Зокрема, Путін перекладає відповідальність за виконання цих домовленостей на українську сторону. По-друге, Путін стверджує, що головним питанням процесу врегулювання є не припинення збройного конфлікту, а чомусь політичні зміни в Україні».


«Мінські домовленості є нав’язуванням міжнародному співтовариству й українському суспільству нарративу громадянської війни в Україні, де Росія є не агресором — стороною конфлікту, а посередником в «урегулюванні». Такий вердикт учасників експертної конференції «Мінські домовленості — шлях розв’язання конфлікту чи рецепт катастрофи», яка відбулася в Києві.


На думку експертів, реалізація такого сценарію створить основу для справжнього громадянського протистояння та розширить політичні важелі впливу Кремля на офіційний Київ через узаконення створених і підтримуваних Росією маріонеткових організацій — так званих «ДНР/ЛНР».


Аналітики вважають: суттю переговорів повинні бути винятково питання припинення збройної агресії РФ проти України; визволення всіх окупованих територій — окремих районів Донецької та Луганської областей, АР Крим і м. Севастополь; звільнення всіх без винятку заручників і політичних ув’язнених; відшкодування збитків, що їх зазнала Україна в результаті російської агресії.


Учасники конференції пропонують ініціювати створення нового формату врегулювання російсько-українського конфлікту за участю США, ЄС, Росії та інших зацікавлених країн (передусім підписантів Будапештського меморандуму), включивши до порядку денного не тільки питання деокупації окремих районів Донецької та Луганської областей, а і Криму, а також розроблення міжнародних юридичних гарантій безпеки України.


Крім того, експерти переконані: Україні потрібно ініціювати (згідно зі ст. 39 Статуту ООН) скликання позачергового засідання Радбезу ООН з метою визнання цим органом акту агресії РФ проти України. А у разі блокування ухвалення рішення з боку Москви винести питання на розгляд Генеральної асамблеї ООН.


Також необхідно в законодавчому порядку визнати так звані «ДНР/ЛНР» нерегулярними збройними формуваннями, що фінансуються, озброюються, контролюються РФ, а, отже, є інструментом вчинення Росією проти України збройної агресії, що підпадає під «Визначення агресії», згідно з Резолюцією 3314 (ХХІХ), затвердженою ГА ООН від 14 грудня 1974 р.».