«Львів’яни — це люди, які полюбляють усе із такою, знаєте, цікавинкою. Дуже важливим є настрій, який відчуває гість, коли приходить до того чи іншого закладу. Часто люди повертаються до нас не так скуштувати якусь страву, як просто ще раз отримати гарне враження, емоцію, як я це називаю...» — розповідає Руслан Аблямітов, власник кафе «Крим» у Львові.
— Розкажіть, будь ласка, яким був ваш шлях із Криму до Львова?
— Приїхав на материкову Україну наприкінці квітня, після сумнозвісного «референдуму», який відбувся у березні 2014 року. Всі питають про те, чому я залишив рідний Крим... Не скажу, що мені чи родині хтось тоді безпосередньо погрожував. Проте я не став чекати на такі погрози і не міг сприйняти ті події, що відбувалися у Криму. Прийшла інша держава, зі своїми амбіціями, поглядами і зі своїм, скажімо, особливим ставленням до мусульман взагалі і до кримських татар зокрема. Тому, на жаль, я став шукати варіанти, як поїхати, попри те, що родина залишалася там. Спочатку потрібно було створити якусь економічну основу — почати працювати, заробити трохи грошей, знайти постійне житло, щоб не поневірятися винайманими квартирами, а вже потім забирати сім’ю. На той час я вже понад десять років працював у сфері громадського харчування, подався спочатку до Києва. Там уже були наші земляки, допомогли знайти помешкання на декілька тижнів. У столиці помітив, що через шалений темп життя люди часом стають трошки черстві... І у Києві, до слова, представлено широкий вибір найрізноманітніших світових кухонь. Зрозумів — ніша зайнята. Мені там стало дещо некомфортно, і я вирішив приїхати до Львова.
— Як вас зустріли тут? Життя від київського відрізняється?
— До речі, тут теж були наші, кримські татари... Мені Львів асоціювався теж зі словом «столиця», про місто Лева ще кажуть «культурна столиця України». Це місто з гарними економічними умовами, тут затишно мешкати. Одразу відчулася неймовірна атмосфера Львова! Тепла, комфортна. Люди тут добрі та чуйні, дуже гарно нас прийняли. А щодо моєї власної справи, то у Львові на той час ще не було представлено кримськотатарської кухні. Була арабська, узбецька... Тому я побачив і у цьому плані зацікавленість для себе.
— Ви починали свій бізнес фактично з нуля. Як це відбувалося, хто вам допомагав?
— Головне — це був пошук приміщення. Наше кафе «Крим» розташоване у самому серці міста — біля театру опери та балету. Частина наших документів залишилася в Криму, відновити їх було складно, проте я пішов на співпрацю з орендодавцем, і ми сплачуємо податки спільно і вчасно. Важливою була також кримська атмосфера, яку ми створили, адже львів’яни полюбляють усе оригінальне... І, звісно, персонал. У нас трудяться переселенці, які потребували працевлаштування, і місцеві мешканці.
Деякі підприємці із числа кримських татар, приїхавши до Львова, пропрацювали тут недовго і закрили свій бізнес. Думаю, тут не варто одразу вбачати політичну чи національну складову. Чимало підприємців пробують, і не завжди їхні ідеї мають успіх. До закладів, які відкривають кримські татари, особлива увага, і коли, на жаль, вони зачиняються, одразу виникають розмови: можливо, не достатньо допомогли чи хтось завадив. Причиною можуть бути різні фактори: розташування, якість страв, ціни, — це все тонкощі ринку. Головне — робити свою справу професійно, а вже результат – від нашого Творця.
Два роки тому я пішов на ризик, відкриваючи кафе «Крим» у незнайомому місті, без зв’язків та знайомств, позичив гроші і спробував зробити щось гарне. Якби мені теж не пішло, то не став би засмучуватися, сказав би: «Слава Богу, отже, я маю займатися чимось іншим».
— Ви акцентуєте увагу на тому, що є віруючим мусульманином... Як почуваєтеся у місті, де переважна більшість — християни?
— Серед представників різних релігій є люди, які справді віруючі, а є такі, що просто дотримуються традицій, не особливо заглиблюючись у їхнє значення. Таким є життя. Мусульмани, християни, іудеї — усі, хто мають Бога у серці, — знаходять спільну мову і почуваються поруч добре. Іслам регламентує життя вірянина у всіх сферах — не лише у здійсненні ритуалів чи поведінці в мечеті, а й ставленні до рідних, батьків до дітей, чоловіка до дружини, взагалі до інших людей. Починаючи від особистої гігієни і завершуючи відносинами із владою — все це у нашій релігії. Кримські татари добре пам’ятають свою історію, ми були великим народом саме тому, що міцно трималися за свої традиції. У Львові і в Україні держава забезпечує свободу віросповідання, та важливіше, що інші із розумінням ставляться... От, наприклад, у нас кафе безалкогольне — ми не продаємо спиртного, не можна його приносити з собою і вживати. До «Криму» на цьому місці була європейська кухня, піцерія, старі клієнти приходили сюди і дивувалися, жартували, мовляв, а чим запивати? Та ми їм розповідали, що відсутність алкоголю — це наш принцип. І стереотип про кримське вино чи кримський коньяк і кримських татар у певному контексті неправильний. Українці із розумінням поставилися до цього і, коли мають настрій смачно і недорого поїсти у гарній атмосфері, то приходять до нас родинами, і ми завжди їм раді.
Моя родина приїхала сюди вже у комфортні умови, єдине, що залишалося, це пристосуватися, адаптуватися морально до всього нового — до помешкання, сусідів... З огляду на те, що нас гарно прийняли, зробити це було нескладно. Троє із чотирьох дітей приїхали сюди, вони маленькі — п’яти, трьох і двох років — нині ходять у садочок. Дружина займається їхнім вихованням, саморозвитком і підтримує тісні відносини із сусідами, місцевими людьми...
— Ви говорили про стереотипи. Як, на вашу думку, позбуватися їх у суспільстві, зокрема, задля порозуміння між представниками різних народів та релігій, які живуть в одному домі — в Україні?
— На мою думку, найважливішим є щире і живе спілкування. Не потрібно вигадувати нічого нового! Ті, хто підживлюють негативні стереотипи, поширюють неправдиву чи маніпулятивну інформацію, роблять злу справу — налаштовують різних людей так, щоб у них не виникало бажання спілкуватися чи пізнавати культури одне одного, а створювався бар’єр — «не бачу», «не чую». Ми, кримські татари і українці, і всі, хто любить свою країну і живе тут, маємо зрозуміти, що добрі люди не можуть існувати у конфліктах, їх нам підкидають ззовні задля обслуговування своїх власних інтересів. Отже, нам варто відкинути упередження і просто спілкуватися, дізнаватися більше про віру та традиції, і це — найкращий рецепт порозуміння та єдності, в якій сила.
Львів.
Фото автора.
