Поки в країні точаться дискусії про користь від децентралізації, перше на Херсонщині об’єднання громад уже впевнено будує краще життя не на словах, а на ділі. Для мешканців села Кочубеївка Високопільського району області таке об’єднання просто відновило історичну справедливість: сто років тому воно було центром добре розвиненої волості. Але за часів української незалежності громаді знову довелося вчитися працювати разом — без цього просто було не вижити.
Перша спроба
Коли у Кочубеївці загинув тутешній колгосп імені Ілліча, разом із ним за кілька років розвалилася й система централізованого водопостачання. Водонапірні башти та насоси виходили з ладу, діряві трубопроводи більше води лили в землю, ніж постачали до обійсть. Дійшло до того, що питну воду споживачам довелося возити бочкою на тракторі — більше її ніде було взяти. Отож селяни пожили в умовах цілковитої розрухи до 2006 року, а далі набридло. І вихід знайшовся: для будівництва нової системи водопостачання частину коштів зібрали самі, частину дав Український фонд соціальних інвестицій. З третьої спроби, але дотягнулися до щедрого водоносного шару, пробивши через гранітну «подушку» артезіанську свердловину завглибшки аж 161 метр. Замінили старі труби, і посуха в кранах припинилася. Але при цьому підхід до надання послуги став радикально іншим.
Жодна родина у Кочубеївці тепер не отримує ні краплини без лічильника — прилад обліку стоїть навіть на відгалуженій магістралі, що веде на пасовисько до водопою для худоби. Боржника можна відключити будь-якої миті: адже вентилі для цього стоять не на їхніх подвір’ях, куди господар може й не пустити, а поза ними. Тому борги за воду якщо й з’являються, то максимум «до зарплати»: сусіди просто не зрозуміють, чого це ти користуєшся послугою за їхній рахунок, і самі стоятимуть за відключення неплатника. Але головним здобутком тривалої «боротьби за воду» сільський голова Кочубеївки Іван Дударь вважає те, що консолідація зусиль дала змогу виявити природних лідерів. Адже взятися до будівництва водогону земляків переконувала не сільрада, а найавторитетніші члени громади. На кожну вулицю обирали уповноваженого і двох його помічників, котрі обходили хати, розповідали про переваги проекту, агітували здавати гроші. Коли дійшло до об’єднання громад, допомога саме цих лідерів стала неоціненною.
Щоб обстояти школи й комунальні підприємства
— Вважаю, що поштовх децентралізації у нас дав один обурливий випадок. Народною толокою ми щойно відремонтували двоповерхову будівлю дитсадка у Кочубеївці, замінили шиферне покриття на даху. Тут приїжджають із райцентру «важливі люди» і кажуть нам: дитсадок треба «оптимізувати», себто закрити його, а 19 дітей перемістити до школи. А там умови значно гірші, бо школа розміщується у корпусах старої конюшні, збудованої на початку минулого сторіччя німецькими колоністами. Тут люди самі стали дибки: як це, дітей намагаються позбавити зручностей, створених їхніми ж батьками? Децентралізація для нас — це шанс облаштовувати своє життя і село без втручання таких «порадників», — каже сільський голова Кочубеївки Іван Дударь. — Але були й ті, хто сумнівався. Щоб переконати всіх, довелося вкупі з однодумцями провести понад півсотні сільських сходин! І нині до об’єднання з центром у Кочубеївці влилося ще 14 населених пунктів. Тепер ми сила: громада збільшилася чи не вп’ятеро — з 768 жителів одного нашого села до 3368!
Якщо раніше відокремлені населені пункти на реалізацію соціальних проектів роками стягували зі своїх бідних скарбничок копійки, то тепер проблеми вирішуються значно швидше. Скажімо, у сусідньому з Кочубеївкою селі Орлове вода вже давно подавалася «по годинах», і тиск у трубах постійно падав. Тепер відшукали 300 тисяч гривень, купили чотири нові насоси, реконструювали тут водонапірну башту. А частину Орлового підключать до водогону у Кочубеївці. Тамтешній люд не проти: адже немає підстав ділити комунальні блага на «свої» та «чужі», коли живеш в одній великій родині.
Тепер кожному селу окремо не доведеться витрачатися на сількомунгоспи. Об’єднана громада створила єдине комунальне підприємство «Інноватор», яке й водогін утримуватиме, й на вулицях порядкуватиме, і навіть ритуальні послуги надаватиме. Директором у «Інноватор» пішов колишній головний енергетик приватної фірми Олександр Токар. «Я сам мешкаю не в Кочубеївці, а в Орловому. Мені особливо подобається, що тепер села в громаді не ділять на «другорядні» й «привілейовані»: спільно допомагаємо одне одному. І не треба нічого узгоджувати на рівні обласного чи районного центру. Ми самі знаємо, як дати лад у нашому житті», — задоволений Олександр Миколайович.
«Хочемо незалежності від чиновників»
Зібрали гроші й на швидкісний Інтернет — дніпропетровський підприємець встановив для цього у Кочубеївці вишку з усім необхідним устаткуванням. Тепер у Кочубеївці, Орловому, Пригір’ї доступ до всесвітньої інформаційної мережі не гірший, ніж у великих містах України. А в найближчій перспективі — інформатизація всіх сіл, що входять до об’єднаної громади. І то не примха: щойно це відбудеться, в межах громади запрацює і система дистанційного консультування, видачі електронних довідок. Про доступ до неї більшість сіл у херсонській глибинці ще тільки мріють.
— Об’єднання громади підтримав, бо хочу перш за все незалежності від бюрократів. Сам сьорбнув їхнього свавілля повною ложкою, коли оформлював материну спадщину — ділянку землі. Їздив для цього до райцентру чотири рази, і мене постійно завертали — то нема якоїсь довідки, то вона оформлена не так. Хочу, щоб відповіді на всі питання, які у мене виникають, можна було отримати, не виїжджаючи з рідного села, — підсумував власник індивідуального господарства з Кочубеївки Олександр Грушко.
«Грішми розкидатися не збираємося»
Планів у кочубеївців задосить — від ремонту занедбаних доріг аж до облаштування приміщення під клуб за інтересами для жіночок «за п’ятдесят». Але гроші громада вкладатиме насамперед у те, що землякам болить найбільше. А болить медичний сервіс.
— У мене троє дітей, і найменшенькому з них усього чотири рочки. Діти хворіють, а нашу дільничну лікарню закрили, перетворивши на амбулаторію. А на прийом до спеціаліста за десятки кілометрів до райлікарні не наїздишся. І не тільки з дітьми. Моїй бабусі, приміром, уже 83 роки виповнилося — де їй в автобусі до райцентру дістатися! — нарікає листоноша з Кочубеївки Наталя Шпіра.
— Медична субвенція для нашої громади на 2016 рік зросла на 1,1 мільйона гривень — до 1,8 мільйона гривень. Районна влада дуже наполягає, щоб цей додатковий мільйон без роздумів перерахували на потреби центральної районної лікарні. Але рівнем обслуговування у Високопільській ЦРЛ задоволені далеко не всі члени громади — є чимало скарг. Тому гроші із заплющеними очима переказувати медикам не будемо: попередньо запропонуємо укласти угоду, де буде чітко виписано, на які саме послуги за це фінансування можуть розраховувати наші земляки. Розкидатися грішми ми не збираємося. За підсумками наступних трьох місяців матимемо дані, чи сповна виконує постачальник послуг свої зобов’язання. І якщо ні, то нам ніщо не заважає перейти на обслуговування деінде. Це й зручніше: адже до Високопілля їхати на п’ять кілометрів далі, ніж до райцентру Велика Олександрівка чи навіть до сусідньої Дніпропетровщини, — продовжує розмову голова Кочубеївської об’єднаної громади Іван Дударь. — А паралельно відновлюватимемо свою дільничну лікарню. Вона стане частиною нової юридичної особи — нашого Центру надання первинної медичної допомоги. Його головним лікарем депутати саме і затвердили колишню завідувачку цього закладу Віру Величко.
З прохачів — у рівноправні партнери
З 10,5 мільйона гривень, на які Кочубеївська громада зводитиме кінці з кінцями поточного року, 1,7 мільйона гривень призначено на реалізацію інвестиційних проектів. Тобто молити обласну чи районну раду зглянутися і передбачити в скарбничці «щось» на соціальні програми потреби вже немає. Як немає потреби домовлятися з корумпованими чиновниками про «відкати» з такого фінансування. Громада вирішила, залучила за потреби підрядника і зробила. Недарма ж головним здобутком децентралізації тутешні активісти вважають перехід до справді партнерських рівноправних стосунків із законодавчою та виконавчою владою. Отримати пораду в телефонному режимі на рівні міністерств і відомств для Івана Дударя тепер не проблема. А скажімо, коли у Верховній Раді готували законопроекти з децентралізації, кочубеївці побажали взяти в цьому участь. І поділилися з парламентом своїми ідеями. Отримали подяку особисто від Голови Верховної Ради Володимира Гройсмана.
До речі, лист глави парламенту вивісили у сільраді на загальний огляд. Нехай земляки переконаються: прямий зв’язок громади з Києвом — то не мрія, а дійсність.
ФАКТ
На 14 сіл, що входять до громади з центром у Кочубеївці, після серії «реформувань» системи охорони здоров’я залишилося тільки дві амбулаторії та п’ять фельдшерсько-акушерських пунктів.
Голова Кочубеївської об’єднаної громади Іван Дударь.
Будівля дитсадка, який обстояла громада Кочубеївки.
Директор КП «Інноватор» Олександр Токар.
Фото автора.
