«В окопах атеїстів немає», — стверджує настоятель Свято-Михайлівської церкви о. Тарас Варварук із селища Млинів Рівненської області, який повернувся із зони проведення АТО, де перебував із капеланською місією.
Цікавлюсь, що спонукало отця вирушити на схід уже в ролі не волонтера, як раніше, а душпастиря.
— Вважаю, що священик має бути не тільки там, куди його запрошують на такі прекрасні події, як хрещення, вінчання, освячення оселі. Він має бути і там, де сльози, біда, відчай. Відтоді, як розпочалася війна, я переймався питанням: чим можу допомогти, як буду там? Із зародженням волонтерського руху разом із Любомиром Волошиним на запрошення млинівчанина Петра Коханюка побували у Краматорську. З цього часу почав активно працювати на волонтерській ниві. Щоправда, відчував: цього замало, а відтак, хотілося більше послужити воїнам. Війна — це такі умови, де кожен мусить себе проявити: хтось озлоблюється, у когось домінує негатив, а хтось думає, як послужити побратимам, державі, як кажуть, на совість. Чи до молитви в окопах, бліндажах? Не задумуючись, відповім: на війні, як ніде, місце молитві. Кажуть, що в окопах атеїстів немає. Перебуваючи в Пісках на сході України, переконався, що це правда. На передовій священика сприймають як друга, як брата. Хлопці, з якими був у Пісках, залишилися у моїй пам’яті саме як брати і друзі. Я за ними нудьгую, часто обмінюємося есемесками, телефонуємо один одному.
— Не маю уявлення, як відбувалися богослужіння на фронті...
— Попередні капелани разом із воїнами знайшли відповідне приміщення, яке найменше постраждало від обстрілів. Воно не в підвалі і досить затишне. Це була капличка, в якій я відправляв богослужіння (на знімку), на яких бували один, два, три, чотири і більше бійців 9-ї роти — як у них виходило, — розповідає о. Тарас Варварук. — Є в Пісках фельдшер із позивним «Степанівна» із Надвірної на Івано-Франківщині. 57-річна жінка уже рік перебуває на передовій. Ми з нею подружилися. Одного разу вона привела нас до недобудованої церкви, яка дуже постраждала під час обстрілів. Там залишилися деякі церковні речі, і хлопці позносили їх у куток. У ній молилися переважно у святкові дні. Перед богослужіннями дзвонили у дзвони: один із них був прострелений. До речі, коли до мене приїхали волонтери Любомир Волошин із Млинова та Володимир Плюта з Луцька, то також мали змогу закликати на літургію дзвонами. У будні богослужіння відбувалися в капличці.
— А тепер про скорботне. Ваша капеланська вахта закінчилася, коли загинув млинівчанин Олексій Кірись. Поверталися додому в автомобілі із сумним вантажем «200»...
— Моє перебування в Пісках наближалося до завершення. Разом з іншими капеланами сектору «Б» виношували наміри про зустріч. У ніч з 26 на 27 грудня в Пісках відбувся запеклий бій. Зранку тішився, що серед моїх бійців ніхто не постраждав. Дорогою на службу мені зателефонували з Млинова і повідомили, що загинув Олексій Кірись. На цій літургії пом’янув його в заупокійному богослужінні. Згодом я зв’язався з керівником капеланів сектору «Б», до речі, вихідцем із Донецького регіону. Розповів про загибель земляка. У печальні дні хотів перебувати разом з родиною Олексія, яку добре знаю і поважаю. Керівництво мене підтримало: запевнило, що такі дії — це також частина капеланської місії.
Млинів
Рівненської області.
Фото з особистого архіву о. Тараса Варварука.
