Мешканця районного центру Новоайдар бойовики два тижні мучили в підвалах, вважаючи, що він є бійцем батальйону «Айдар».

У черзі на перетинання лінії розмежування в районі контрольного пункту «Станиця Луганська» увагу українських військових привернув хлопець. Надворі зима, а він — без верхнього одягу й з розбитим синім обличчям. Було очевидно, що з ним щось не так, що його жорстоко побили й пограбували. Як потім з’ясувалося, 32-річний житель Новоайдара Владислав два тижні провів у підвалах так званого «міністерства державної безпеки «ЛНР», де представники псевдоспецслужби вибивали з нього зізнання в тому, чого він не робив, і інформацію про те, чого він не знає.
Владислав заробляв приватними перевезеннями пасажирів із Сєверодонецька до Луганська і назад. Того нещасливого для себе дня він привіз на автовокзал столиці «ЛНР» трьох пенсіонерок. Там усе й сталося.
— На вокзалі бабусі пішли, — розповідає Владислав, — а я вирішив випити кави. Біля ятки до мене підійшли співробітники тамтешньої чи то міліції, чи то поліції. Перевірили документи, але назад їх не повернули. Сказали: «Стій, чекай». Я ще запитав: «Можна мені піти взяти кави?» Вони відповіли, що ні. Хвилин за 15 під’їхав чорний джип. Вийшли люди, подивилися мій паспорт. Побачили прописку — Новоайдар — і сказали, що я з підрозділу «Айдар». Натягнули мені на очі шапку, кинули до багажника і доправили в якийсь підвал.
Наступного дня з таксиста почали вибивати свідчення. Бойовики були впевнені, що людина із селища з такою назвою не може не бути українським шпигуном.
— Били палками по всьому тілу: по руках, по ногах, по нирках. Руки були всі чорні від побоїв. Потім відвели в якийсь кабінет. Там знову били — тепер уже й по обличчю. До крові. Від побоїв залишилися шрами, — продовжує свою розповідь Владислав.
Щоб він не зміг впізнати своїх мучителів, на обличчя таксиста натягали чорну шапку й вимагали від нього інформацію про місця розміщення української військової техніки, боєприпасів, укріпрайонів, персональні дані бійців підрозділу «Айдар» і жителів селища, які проходять службу в Збройних Силах України. Потім Владислава довго тримали в підвалі й морили голодом: на добу давали не більше двох столових ложок пшеничної каші.
Через два тижні викрадачі зрозуміли, що таксист не є ні бійцем «Айдара», ні носієм інформації, яку вони хотіли б одержати. Владислава привели в кабінет і змусили писати заяву на ім’я «міністра державної безпеки ЛНР генерал-майора Пасєчника Л. І.» про те, що до нього не застосовувалися заходи фізичного впливу й він не має претензій до співробітників «МДБ ЛНР». Після цього Владислава вивезли за місто — на сепаратистський блокпост, на прощання кілька разів ударили в обличчя і відпустили, щоб він сам дійшов пішки до українського КПВВ. Верхній одяг, мобільний телефон і 1900 гривень представники «МДБ ЛНР» вирішили залишити собі.
Повернення цієї людини на контрольовану Україною територію збіглося у часі із закликами «глави ЛНР» до луганчан, які залишили окуповану територію, «повернутися на батьківщину». Плотницький обіцяв, що «після перевірки» вони зможуть послужити «народу ЛНР». Результат такої «перевірки» дотепер у Владислава на обличчі.

Луганська область.