Вугільна галузь швидше помирає, аніж живе, але шахти працюватимуть. Такого висновку можна було дійти під час комітетських слухань на тему «Стабілізація ситуації у вугільній галузі та перспективи її розвитку до 2020 року». Проводили їх за ініціативи Комітету з питань паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики та ядерної безпеки. На зібрання запросили представників місцевої виконавчої влади, профільного міністерства, голів профкомів, народних депутатів цього і минулого скликань, експертів — усіх, хто переймається перспективами галузі. Відкриваючи слухання, заступник голови комітету Ігор Насалик наголосив: «Головне — щоб те, що лягло на папір, лягло й на реальні дії».
Третина Луганської та Донецької областей нині перебувають в окупації. А для вугледобувної галузі це фактично половина природних запасів антрацитового вугілля. Проте, незважаючи на це, наша енергетика не може розвиватися поза світовими тенденціями. А у світі нині активно розвиваються альтернативні види енергетики. Енергію черпають від вітру, сонця, відпливів і припливів тощо.
Світові тенденції не можна ігнорувати у підході до реформування нашого вуглевидобування, наголосив І. Насалик. Він звернув увагу на те, що Кабінет Міністрів і досі не затвердив глобального плану розвитку галузі. Водночас парламентарій озвучив чотири принципи, необхідні для стабільного функціонування сфери: наявність підготовлених запасів та легко підготовлених запасів, диференціація запасів для застосування комплексної механізації, моніторинг підприємств для виходу на нульовий рівень рентабельності.
За словами міністра енергетики та вугільної промисловості Володимира Демчишина, протягом двох десятків років галузь отримувала дотації із бюджету для погашення заборгованості перед працівниками та на підготовку лав до виймання вугілля. Натомість протягом 2012—2013 років кошти на закупівлю обладнання виділялися у мінімальному обсязі. Гроші, стверджує міністр, витрачалися неефективно. Тож передусім на посаді міністра, каже В. Демчишин, намагався зрозуміти реальні проблеми і потреби галузі. Рік тому, коли він обійняв цю посаду, майже всі шахти були збитковими. Середня ціна на вугілля тоді становила 1,1 тисячі гривень, а реальна собівартість українського твердого палива перевищувала 1,6 тисячі гривень. За невеликого видобутку знизити собівартість не видавалося можливим. Додавали складності й суттєві проблеми із обладнанням.
Оцінивши ситуацію, для технічного переоснащення і забезпечення належних умов праці в українських копальнях на початку минулого року фахівці міністерства вийшли на суму три мільярди гривень. Однак, звісно, в умовах війни про такі кошти не йшлося. Тоді зробили спробу частково приватизувати шахти, але через нестабільний попит і те, що 70 відсотків шахт знаходяться на лінії зіткнення, такий підхід теж не виявився ефективним.
Виділяючи гроші на зарплату шахтарям, ми забуваємо про стратегічний розвиток галузі, підкреслив міністр. Саме тому профспілки мають сприяти урядовцям, щоб налагодити мости порозуміння із шахтарями, аби ті відчули тимчасові складнощі і важливість перспективи збалансування шахт.
Саме виведення копалень на нульовий рівень рентабельності, на думку урядовця, допоможе врятувати галузь. Тоді дотації можна буде витрачати на переоснащення шахт. Робити це планують шляхом підняття ціни на вугілля (із грудня воно вже подорожчало на 100 гривень). Також сприятиме зменшення єдиного соціального внеску на 20 відсотків. Завдяки повному погашенню заборгованості перед працівниками копальні зможуть перевести на перший клас споживання. Можливо, за таких обставин шахти нарешті стануть цікавими для інвесторів, а це допоможе галузі вижити, наголосив В. Демчишин.
Факт
За останні 15 років вартість однієї кіловат-години в Європі знизився майже на 60 відсотків. А в найближчі два десятки років прогнозують зниження ще на 50—80 відсотків. До 2050 року від вуглевидобувної продукції планують взагалі відійти.
Заступник голови комітету Ігор Насалик, міністр енергетики та вугільної промисловості України Володимир Демчишин.
Фото Сергія КОВАЛЬЧУКА.
