У кремлі анонсували черговий 49-й путінконвой в Україну. Мета поїздки на Донбас, уже не приховують російські журналісти у своїх блогах: забрати трупи й доправити патрони. Кому — пояснювати давно не треба! Навіть спостерігачам ОБСЄ. Як і те, що путін продовжує на крові «братніх» народів нарощувати «авторитет» і аргументи для «холодної війни». А для своїх — продовжувати створювати образ ворога. Але це теж до пори до часу. Пам’ятаєте, кавказька війна закінчилася, а особи кавказької національності раптом стали «патріотами Росії». Але поки що театральні номери із закликами до масових убивств людей іноземних держав відбуваються у містах Росії на «ура». Більшість одурманених пропагандою росіян — сліпі й ненавидять увесь світ. Але навіть із ними нас не повинна об’єднувати війна. Тому що є інші росіяни, які переживають за долю України, хочуть миру. І нас об’єднує правда.

 

Алекс ПАНН (дисидент із Уфи, музикант):


— Я уважно стежив за всіма подіями, що відбуваються в Україні. Зізнаюся, був у захваті й заздрив українцям. Дуже хотілося приїхати до вас і побачити все на власні очі. Бути поруч із вами. Інформацію читав і дивився всю — на ВВС, FB, CNN, VOA, BBC, MSN, Радіо СВОБОДА. І навіть російських пропагандистів — для аналізу діяльності супротивника. Припускаю, путін і його оточення давно виношували план захоплення України.

Наявність деяких натяків була вже в 2004 році... Через 10 років з’явилися «зелені чоловічки», потім анексія Криму, яку я сприйняв з болем: я попереджав українських друзів, що Росії вірити не можна й москальські літаки необхідно збивати. Мені — дрібному невідомому дисиденту не вірили, відмахувалися від мене. В Україні тоді більше зважали на думку російських «опозиціонерів», що володіли солідними статками. Я — жебрак. Однак послати мене подалі очевидно засоромилися, і мені відповідали: «ІНАКШЕ ВІЙНА ПОЧНЕТЬСЯ». Ті росіяни, які в захваті від «КРИМНАШ», пособники й спільники путіна. Безумовно, навіть російське суспільство розкололося, з деякими родичами я навіть не вітаюся... А ваша боротьба триває. І Україні я бажаю якнайшвидшого вступу до НАТО і перемоги.


Нізамі КУЛІЄВ (Біробіджан, Єврейська автономна область, викладач математики та інформатики):


— Що б ви там собі правильно не думали, але Росія — велика країна. У всьому необхідно бути першими. Все одно, що програли майже все. Коротенько пробіжуся. Куликовська битва. Чорт знає, який там рік, але дууууууже велика битва. Тому що ми розгромили татар. Ой... Не розгромили. Створили передумови кінця татаро-монгольського іга на Русі. Ой... І знову помилочка. Іго було, а на Русі були представники від Іга. Князі.

Росіяни чомусь. Тільки заковика. З бойовищем. Історики загнали його далеченько. Тобто неможливо було відбутися битві. Обози, жратва і все таке. Далі. Знамените льодове побоїще насправді виявилося приватним мордобоєм братовбивці Шурика з доленінградського підворіття з лихими німецькими лицарями кількістю менше ста. Ні, ну були там шнапсоналіваї-мечеподаваї. Добре. Нехай буде триста німцефашистів. А Наполеона чесно «уделали». Правда потім, до революції, дуже навіть любили французькою говорити. Для порівняння — турки стали по самі помідори ненависні через якийсь беззахисний бомбардувальник рівно за один день. Без Стамбулдіно. І німців в особі Гітлера порвали як тузик. За допомогою величезної лендлізовської грілки й мільйонів життів людей, що вірять кремлівським убивцям. І був же шанс стати росіянами з великої літери, але ні.

Нам не можна. Нам потрібно якщо вже взялися за гуж... І таке було благо, послане долею в 1991 році... Але чого не вбити в цій країні? Тягу не вбити. Тягне на пригоди. І хрін, що дупа не мита. А пригод-то на неї, ой, як хочеться. Спробуй, отими... Ви ж розумієте, що відбулося? Розумієте, що Росія зробила розкішний подарунок світовій економіці у вигляді загрози війни? Сьогодні тільки по стрічці проходило, що світові видатки на озброєння 22 мільярди доларів менш як на тиждень. Я звертаюся, насамперед, до громадян Росії. Ми живемо зараз із вами на мішені. Москва саме символізує собою яблучко. 16 мільйонів яблуневих мімімішок, які самі по собі там чогось метушаться, читають книжечки в метро, ходять вулицями з водонепроникними обличчями і навушниками, що стирчать із вух. А я отут на молоці живу. У тім місці мішені, де молоко коштує скажені бабки.

Мама моя на напівпрожитковій пенсії, брат мій з вагітною дружиною, двома дітьми та іпотекою, син, що сам не знає, коли вб’є мене дідом, Серьога Гадюкін та інші мої далекосхідні друзі, щодня намагаються визначити для себе обсяг всепроникаючої російської жопи. Навколо Росії купа колишніх добровільно чи насильно країн-коханок і коханців старшого брата. Які територіально прив’язані до цієї величезної багатокимгребаної країни. Ми всі, дорогі мої, мішень. І акуратненько нас із вами прибили до продірявленої картонки якісь мерзенні людинки з мільярдиками в кишенях. Прибили, розсілися на трибунах і хіхікають. А чи потрапить Гоблін Пут в яблучко?..

Може, вистачить уже? Особисто в мене якось цей сміх викликає дуже негарні в державному сенсі емоції. Але які по-справжньому, по-людськи, за мир. Без цих трибун, що набридли всьому світу. 


Події останніх років мають довгу передісторію, але саме воля народу України виявилася такою сильною, що зломила сформований устрій світу. Те, що спочатку здалося хаосом, виявилося поштовхом до побудови мирних відносин між державами. Росія заявила, що встає з колін. А українці ціною власних життів довели, що на коліна їх поставити можливо лише перед полеглими героями. Як людина з українським корінням, котра гаряче любить вашу велику країну, додам. Слава Україні! Героям Слава!


Дмитро БОНДАРЕНКО (Єкатеринбург, програміст):


— Під час Майдану йшла он-лайн трансляція і я невідривно дивився, із заздрістю дивився. Те, що ви скинули шахраїв, вселяло оптимізм, що й ми зможемо... Російський диктатор кинувся рятувати диктаторські режими по усьому світу й мстити — це сублімація страхів путіна. Росіяни як свідки злочину — дивляться, як у них на очах убивають і грабують, але нічого не вчиняють. Крим — коли тебе під дулом пістолета грабують — теж усе мирно відбувається. Чи хочеш ти, щоб повернули тобі дітей твоїх? Чи хочуть цього діти? Дуже імовірно, що дітям у гостях у бандитів сподобається більше, ніж вдома: їж цукерок скільки забажаєш, роби що хочеш, подарунки отримуй. Але чи є у цих дітей майбутнє? Хто інвестуватиме в спірні вибухонебезпечні території?


Поточна ситуація в Україні викликає здивування — ви хотіли в Євросоюз. Євросоюз прагне, щоб ви відповідали стандартам — хто/що заважає?


Ви можете жити як захочете — життя одне, іншого не буде. ЧОГО ЧЕКАТИ? Якщо ви хочете йти на захід, то навіщо йти на північ, дивлячись на захід? Напрям голови правильний і треба йти далі. Не озираючись.


Валерій СОРОКІН (Москва, програміст, java архітектор):


— «Война!» Звенят 
колокола.


«Война!» Ликует вся 
страна. «Война!» 


Беснуется толпа...»


Присвячується сумчанину Володі Першину. І всім!


Слава Україні! І перемоги над ворогами, зовнішніми і внутрішніми. Але не варто сподіватися на іншу Росію. Країна в білій гарячці із кривавою підбивкою, «справедливість» у нас у крові. Тільки як в Ізраїлі: Україні треба сподіватися лише на себе.


Підготувала Наталя ЯРЕМЕНКО.

 

Антивоєнні пікети в Москві.

 

Фото з архіву Віктора КАПІТОНОВА.