(Мрії та роздуми українського підлітка)
Я не хочу війни,
щоб стріляли гармати,
Щоб вбивали стареньких,
дітей і жінок.
Щоб від снайперських куль
помирали солдати,
А шокований світ
розгубивсь і примовк.
Я не хочу війни,
щоб наш тато був з нами,
А не там, де стріляють,
де порох і дим.
Щоб був мир на землі,
щоб не плакала мама,
І ніколи ніхто не вмирав
молодим.
Батьківщина одна — так нас
в школі навчали,
І священні кордони її,
і земля.
Українці не раз ворогів вже
долали,
Та неждано нависла загроза
з Кремля.
Хай завжди будуть сонце,
і мама, і тато,
Хай затихнуть гармати,
замовкнуть навік,
Щоб додому живі
повернулись солдати,
А Всевишній нам мирне
життя передрік.
Підросту і піду захищать
Україну,
Не злякає мене ворогів
хижа тінь.
Не дамо з Батьківщини
зробити руїну —
Для майбутніх її збережем
поколінь!
Це обов’язок мій —
боронити Вітчизну,
І мене надихає прислів’я
старе:
Подолаємо гідру підступну
і грізну,
Бо «хто прийде з
мечем — від меча і помре».
І будь проклята, ти,
ненависна навало,
Що руйнує усе, і нема
вороття,
Що дитинство у нас
назавжди відібрала,
Зазіхнувши на гідність,
свободу й життя.
Надія КОЛЬЦОВА, бібліотекар.
Бровари
Київської області.
