Під такий графік змушені підлаштовуватись хворі, які проходять процедуру гемодіалізу в Хмельницькій обласній лікарні. Без цього їхнє існування неможливе. Щоб вирвати у хвороби наступні три—чотири дні життя, вони проходять процедуру у чотири зміни. Остання закінчується близько другої години ночі.
Після цього можна жити. І в першу ж таки хвилину цього нового життя вирішувати доволі складну проблему — як дістатись додому. Це справді важливо. Бо громадський транспорт о цій порі не ходить. Йти пішки — нереальне завдання для тяжкохворих. Віддавати до півсотні гривень за таксі — ще важче від попереднього. Адже переважна більшість пацієнтів цієї категорії живе на непристойно низьку пенсію, у якій така стаття витрат не передбачена навіть теоретично. Головне — щоб вистачило на ліки та все необхідне для процедур. Але й ці витрати ніяк не збігаються із доходами.
Колишня учителька із двадцятип’ятирічним стажем розповідає, що нині її пенсія — 949 гривень. Кожного разу, йдучи на гемодіаліз, мусить взяти із собою шприц, бинт, вату, розчин глюкози, кальцій, інші препарати — загалом щонайменше на півтори, а то й на дві сотні гривень. А таких походів на місяць мусить бути три—чотири.
Але це далеко не всі витрати. Вже після того, як пацієнтам проводять очищення організму, потрібно наситити його тими корисними елементами, які вимиваються разом із шкідливими, — насамперед препаратами, що підвищують гемоглобін. Один такий укол коштує сімсот гривень. Це якщо користуватися вітчизняними дешевшими, але менш якісними ліками. Імпортні, які набагато ліпше впливають на організм, стануть в 1,2 тисячі гривень.
Якщо пригадати, яку суму становить пенсія хворого, стає зрозумілим, що навіть один укол практично недоступний. Як отримати кілька таких на місяць?
Про решту ліків, котрі важливі для підтримання виснаженого організму, ніхто і мови не веде. Про супутні захворювання, які виникають практично у всіх, навіть не згадують. Із цим, зціпивши зуби, можна боротись. А от без штучної нирки вони не проживуть більше тижня. І кожного разу треба заплатити за цей короткий проміжок життя. Воно не дається в борг. Воно коштує цілком реальні гроші, котрих у них просто немає.
По допомогу і підтримку група найактивніших і найздоровіших звернулась до всіх місцевих органів влади — департаменту охорони здоров’я, чиновників ОДА, депутатів обласної і Хмельницької міської рад.
У більшості випадків реакція не забарилася. Приміром, із департаменту фінансів ОДА відповідь надійшла буквально у лічені дні. У ній багато оптимістичного: «Незважаючи на обмеженість фінансового ресурсу обласного бюджету, облдержадміністрацією щорічно вишукується можливість збільшити обсяг видатків на утримання галузі охорони здоров’я, зокрема — на придбання дорогих життєво необхідних медикаментів для хворих на хронічну ниркову недостатність, на гемофілію, онкологічним хворим та хворим із трансплантованими органами. Так, на придбання таких медикаментів у 2015-му було затверджено 57,1 мільйона гривень, що в 1,8 разу більше, ніж попереднього року». До цього додають, що і з держбюджету на гемодіаліз було виділено 16,1 мільйона гривень. А вже на новий рік бюджетний запит департаменту охорони здоров’я на ці цілі становив 76,1 мільйона гривень. Причому шістдесят відсотків суми планують направити саме на гемодіаліз.
Витрати, що вимірюються десятками мільйонів, на перший погляд вражають. Але коли цей бюджетний рядок фокусується на витратах одного окремо взятого пацієнта, то всі враження миттєво псуються.
Колеги по хворобі розповідають, як їм доводилося здавати по двадцять гривень для того, щоб зібрати на тонометр для відділення. Без цього приладу не обійтись, а у відділенні вони швидко виходять з ладу. Та що там медичне приладдя, коли навіть на мило та миючі розчини їм доводилось скидатись.
Що ж до бюджетної підтримки, то вона справді є. Як розповідають хворі, у поліклініці вони можуть отримати рецепт на придбання низки препаратів за півціни. Рецепт можна взяти раз на місяць, і, як правило, загальна сума не перевищує двохсот—трьохсот гривень. Порівняно із згаданими витратами — мізер. Але й цього вистачає далеко не всім і не завжди. Фінансовий ліміт закінчується швидше, ніж усі пацієнті встигають купити свої ліки. Хто запізнився — залишається без них. І тут бюджетні показники не допомагають жодним чином.
Труднощі цих хворих настільки однотипні, що вони говорять про них в один голос. Але просять не так кожен за себе, як за розв’язання спільних проблем. Зокрема, до хмельницького міського голови звернулись із проханням допомогти відкрити додаткове відділення на базі міської лікарні. За тим, що діє нині в обласній лікарні, закріплено близько шістдесяти хворих хмельничан. Часто сюди приїздять мешканці інших районів. А в результаті процедуру доводиться проводити у чотири зміни — штучні нирки ледь встигають усіх обслужити.
Техніка втомлюється і працює на межі зносу. Хворі вже знають про різні технічні тонкощі, зокрема і про те, що ресурс апарату становить десять тисяч годин, а їх залізні «нирки» із відділення вже відпрацювали не менше 30—40 тисяч. Кажуть, самостійно відшукали добродійників, котрі готові подарувати(!) новий сучасний апарат. Однак від такого подарунка офіційні особи, начебто, відмовляються. Пояснюють це тим, що супутні компоненти для такої техніки коштують надто дорого. Але хворі переконані, що подарунок просто позбавляє можливості проводити сумнівні тендери на закупівлю.
Разом із апаратами втомлюються і ті, хто їх обслуговує. Пацієнти жаліють медперсонал і просять включити до штату відділення третю медсестру, бо, кажуть, бачать, що на третій і четвертій зміні медсестри втомлені і працюють уже не так оперативно.
А ще говорять про те, що зробити аналізи, котрі важливі для їхніх життєвих показників, можна лише зранку. А от хворим, які приходять в останню зміну, цю процедуру просто нікому провести. Та й реактивів не вистачає...
Загалом усе лікування доводиться проводити в такому собі урізаному режимі — одному не вистачило безплатних ліків, другому — препаратів для аналізу, хтось змушений обійтись без медикаментів для серця, тиску, печінки... А всім разом не вистачає на повноцінне харчування. І просто на життя.
Та всі вони з усіх сил продовжують боротися за нього.
Одна із довгожительок цього відділення розповідає, що з важкою недугою зіткнулася дванадцять років тому. Тоді захворіла на банальну застуду, яка і дала ускладнення. Відтоді ритм її життя кардинально змінився — він тісно пов’язаний із графіком роботи штучної нирки. А ще — із ліками, котрі неспроможна купити. Та говорить не про себе, а про всіх, у кого така ж біда. Разом вони хочуть дати шанс на життя всім, кого може спіткати така само проблема.
Хмельницький.
Збираючись на процедуру гемодіалізу, кожного разу хворі повинні взяти із собою велику валізу із ліками, допоміжними препаратами і матеріалами і навіть... свою ковдру. Демонструють усе це депутатам міської ради і просять у них розуміння та фінансової підтримки.
Фото автора.
