Альпініст, кандидат наук, активіст Євромайдану, Герой України, 3-й з Небесної Сотні... Він заплатив за перемогу Революції Гідності найдорожчим. Про життя Юрія Вербицького у стилі короткого наукового звіту.
Екстремал, а не екстреміст
Народився 25 серпня 1963 року у Львові в сім’ї науковців. Учився у львівській школі № 27. Був спокійним, вихованим, делікатним. Після школи обрав Львівський політехнічний, закінчив факультет геодезії. Там знайшов і свою дружину Зоряну. Часто допомагав із курсовими та дипломними однокурсникам. Ненавидів запізнюватися, не любив бути в центрі уваги. У 90-х програмував, сам склав власний комп’ютер. Після Чорнобиля займався розробкою саркофага, багато там працює за його схемами. Лишився мирною людиною і в дорослому житті, вміло вирішував конфлікти, внутрішнім спокоєм заряджав оточуючих, був аполітичним. Його улюблена футболка — з написом «Альпінізм проти злоби і ненависті». Гадку, що він міг сам спровокувати насилля, його друзі відкидають.
Інтелігентна родина
Батько Тарас Вербицький був відомим геофізиком. Старший брат Сергій — теж сейсмолог, мати — асистент кафедри геодезії у Львівському університеті. Юрій теж обрав геофізику. У 1988 році у нього народилася донька Уляна. Гірські мандри ділив із улюбленим собакою — ердельтер’єром Альпом. Юрій Вербицький був добрим, чуйним, спокійним, врівноваженим, терплячим, сміливим. Ці риси, на думку його колег, і призвели до смерті — він не схилив голови перед катами, не виказав болю.
Знаний науковець
Із 1994 року працював над створенням апаратури і програмного забезпечення геофізичних і сейсмічних досліджень у Карпатському відділенні інституту геофізики НАН України. Всі сейсмостанції Західної України працюють на написаних ним програмах. Отримав науковий ступінь кандидата фізико-математичних наук, захистивши дисертацію. Колеги кажуть, в Юри було на дві докторських. Є співавтором майже півсотні наукових статей.
Підкорювач висот
Уперше Юрій Вербицький піднявся у гори у шкільні роки. У вільний від роботи час займався у львівському альпіністському клубі «Екстрим», ділив з друзями останній окраєць. Підтримував ближніх у складних ситуаціях. Маючи перший розряд з альпінізму, не раз долав маршрути найвищої складності в Криму та на Кавказі. Якось, 2007-го, зірвався з гори Дихтау в Кабардино-Балкарії, розтрощив ногу — але вижив. Походи в гори зробили його витривалим і загартованим, звиклим до перешкод і ризику, навчили долати страх. Через те й катування не зламали його дух, він боровся за життя до останнього подиху.
Волонтер Євромайдану
Політикою не переймався, та байдуже дивитися на те, що відбувалося в Україні, не міг. Взяв відпустку і поїхав на Євромайдан, допомагав волонтерам на кухні. Жив у кума-одногрупника Романа Миханіва. Намагався налагодити контакт з опонентами силою слова. 20 січня вийшов на Майдан опівдні, і цей день став для нього фатальним. Усього провів на Майдані більше тижня. У розмові по Скайпу на Йорданську вечерю сказав брату Сергію: «Точка неповернення пройдена. Тепер — або вони нас, або ми їх. Я зробив свій вибір».
Боровся до останнього
У ніч на Майдані на 21 січня він розносив чай і отримав поранення в око гумовою кулею у сутичці з «Беркутом». Ігор Луценко, активіст Ради Майдану, відвіз його в офтальмологію Олександрівської лікарні. Звідти обох чоловіків викрали 10 невідомих і піддали жорстоким тортурам. Юрія Вербицького помістили у гараж, де тримали на залізній підлозі понад вісім годин. Потім відвезли в ліс і закатували, кинувши роздягненого на морозі. 22 січня о 6-й ранку тіло львів’янина зі слідами тортур знайшли лісники. Він був у лісосмузі неподалік села Гнідин (Бориспільський район Київщини) — зі зв’язаними руками, численними травмами, без верхнього одягу. Він повз на морозі, з переламаними ребрами. Вербицького і Луценка жорстоко катували, та найбільше дісталося саме Юрію, бо «львів’янин, бандерівець». Офіційною версією причини смерті стало переохолодження. Розслідування обставин загибелі героя триває й досі...
«Причина смерті — львів’янин»
Прощались у Храмі Різдва Пресвятої Богородиці, а поховали 24 січня на Личаківському цвинтарі у Львові на полі почесних поховань №67. Листівки з написом «Причина смерті — львів’янин» і портретом Юрія Вербицького висіли у Львові в дні похорону. Попрощатися із Героєм Небесної Сотні прийшли тисячі містян. Земляки на похороні зібрали кошти для родини. Брат Сергій віддав їх протестувальникам, що постраждали на вулиці Грушевського. Жителі Гнідина на місці, де знайшли тіло героя, встановили металевий хрест.
Жорстоке вбивство Вербицького шокувало всю Україну та українців з-за кордону. Протести проти звірячих вбивств на Євромайдані відбулися у Бельгії, США, Канаді та інших країнах. Вони сприяли міжнародній підтримці повсталої України.
Пам’ять про героя
1 грудня 2014 року, у школі № 27, де навчався Юрій Вербицький, відкрили пам’ятну дошку Герою Небесної Сотні. Його друзі-альпіністи з клубу «Екстрим» назвали на честь Вербицького безіменну вершину на Кавказі. 23 серпня 2015 року у селі Гнідин відкрито пам’ятник Юрію Вербицькому, зведений за ініціативи місцевої громади. Раніше в селі Гнідині провулок Леніна перейменували на вулицю Юрія Вербицького, а у рідному Львові його ім’ям назвали сквер. У виступі на відкритті монумента письменник Василь Базів заприсягся створити роман-реквієм про героя. «Нас не буде, але буде Слово, і через тисячі літ буде тут Юрій Вербицький, у непідвладному часові камені. Він стоятиме доти тут, поки стоятиме Україна. Юрій Вербицький став на вічну варту, осягнув вічність, бо вічною є і буде Україна» — сказав митець.
Сотня Юрія Вербицького
Після смерті Юрія його друзі, знайомі, українські науковці створили Сотню імені Юрія Вербицького — для мирного захисту прав і свобод, які гарантовані у Декларації прав людини та в Конституції України. Їхнє гасло: «держава для народу, його воля — і є реальна влада». Сторінка сотні є у соцмережі Фейсбук.
Він не був публічним, проте змінив країну. Тепер черга — за нами!
Юрій ДУБОВЕНКО, кандидат фізико-математичних наук, старший науковий співробітник Інституту геофізики НАНУ.
Фото із особистих архівів Сергія ВЕРБИЦЬКОГО та Олександра КЕНДЗЕРИ.
