Можливо, колись про Сергія Бондарчука напишуть книги і спогади як про справжнього українського інтелігента, вчителя, який виховав не одне покоління гідних українців, навчаючи їх. Або як про невиправного романтика, який довгими вечорами міг разом з учнями розглядати у телескоп зоряне небо. Чи як про козака, що душею і тілом був відданий славним традиціям наших пращурів.
Він був курінним Українського Козацтва. І його за поданням Старокостянтинівського районного козацтва нагородна комісія четвертого козацького редуту Майдану нагородила козацьким хрестом «За козацьку мужність на Майдані». Шкода тільки, що цю нагороду він отримав посмертно. Та право носити її надано усім його нащадкам.
За життя Сергій Михайлович був скромною людиною і не робив нічого, щоб виділитися серед інших, виступити на перший план. І про найкращі його риси і справи, чисте серце, романтичну душу найбільше знали його дружина та син. Так сталося, що його завжди знатимуть як одного з Героїв Небесної Сотні, Героя України.
Сам він навіть у найважчі дні свого життя і життя країни не вважав, що робить щось героїчне. Почувши про побиття молоді на Майдані, одразу вирушив до столиці. Неодноразово повертався додому: треба до школи на роботу, а головне — роз’яснити дітям, що відбувається. Та й не тільки розповісти землякам, що коїться у Києві, а й підняти їх на акції протесту.
Кілька днів удома — і до побратимів, на Майдан... Часом їхав сам. Бувало, з дружиною Тетяною. Із сином Володею зустрічався вже просто в наметовому містечку. Ніхто їх не примушував, не кликав, нічого не обіцяв — вони і подумати не могли, що може бути якось інакше.
Коли поранили земляка із Шепетівки, одразу зібрався в дорогу. Як виїжджали зі Старокостянтинова, Сергій Михайлович був категоричним: «Цього разу жінки не поїдуть. Лише чоловіки». Він ще не знав, що то буде найстрашніший день Майдану, але відчув: настає вирішальний момент.
Наступного дня зранку його телефон не відповідав. Родина, близькі, побратими із сотні, свідки згодом по крихтах відновлюватимуть події того дня. Кожному не байдуже, як загинули найближчі люди. Що робили в останню мить. Про що думали...
А коли батьків телефон перестав озиватися, син поквапився до Майдану. Тим часом батько вже виносив з-під куль поранених. Одному з них снайпер «прошив» ноги. І Сергій Бондарчук кинувся просто у пекло, щоб винести пораненого. Витягнув його з вогню, доніс до лікарів і, впевнившись, що той у безпеці, повернувся назад.
Тетяна Бондарчук згодом зустрілася із врятованим чоловіком на тому самому місці. Вона приїхала до Києва, щоб біля Сергієвої липи пом’янути його. Там і підійшов незнайомець, який розповів всю цю історію. Він не встиг розпитати, хто врятував йому життя — не до того було. Пізніше намагався відшукати свого рятівника. Та впізнав його лише на фотографії серед Героїв Небесної Сотні.
Усе це відбудеться з часом. А того дня, коли Сергій Бондарчук повернувся до цього дерева, куля снайпера влучила йому в груди. Хтось із побратимів виніс його з поля бою. Та врятувати життя вже не змогли. А рідні продовжували набирати номер мобільного... Коли син таки додзвонився, уже чужий голос відповів, що батька немає.
Вони, як і домовлялися, зустрілися на Майдані. Тільки Володя шукав батькове тіло серед десятків загиблих, а Сергій Михайлович уже спостерігав за ним зі своєї Небесної Сотні...
...Для земляків він став справжнім Героєм. Мало не все місто прийшло попрощатися з учителем... Тепер у місті є вулиця, названа його іменем. Сергію Бондарчуку посмертно присвоєно звання «Почесний громадянин міста Старокостянтинова». На спомин про нього встановлено меморіальні дошки: у Старокостянтинівській гімназії, Поповецькій сільській школі, де працював, на будинку, де мешкав, і у Кам’янці-Подільському, де був студентом. На його честь проводять спортивні змагання, паради вишиванок. Йому присвоєно звання Героя України. Та найбільшим визнанням є те, що десятки і сотні його учнів пишатимуться своїм учителем — відважним героєм і щирим патріотом.
Хмельницька область.
З 2009 року Сергій Бондарчук очолював Старокостянтинівську міську організацію ВО «Свобода» і був активним учасником усіх громадських акцій, які відбувалися в місті.
Фото надане автором.
