У середині грудня 2013-го ми з колегами (реж. Максим Бернадський, оператор Михайло Любарський, журналіст Ярослав Шапочка) вирішили фіксувати на плівку розповіді про події, що відбувалися тоді на Майдані, від їх очевидців і учасників. Думали: обмежимося розповідями свідків про  30 листопада — 1 грудня. Тими днями ні ми, ні герої наших інтерв’ю не підозрювали, що це далеко не кінець... Розправа над студентами під стелою Незалежності, протистояння на Банковій, перші Герої Небесної Сотні на Грушевського, розстріли на Інститутській... Це віхи пробудження нації, уписані в історію Революції Гідності, яка ще не завершилась. Що відбувалося тими доленосними днями в столиці, які почуття, думки й надії викликали ті події в людей, заради чого стояв Майдан — про це розповідали герої нашого документального проекту «Прості люди» (робота над яким триває) у своїх інтерв’ю. Друкуємо уривки зі спогадів людей, які надавали медичну допомогу учасникам протистояння по обидва боки барикад...

Тарас Логінов, керівник групи швидкого реагування Червоного Хреста, інтерв’ю записано 02.03.2014 р.
«...Це ідіотизм на межі клініки. Навіщо було розганяти студентський Майдан, який мав через кілька днів розійтися сам? Навіщо влаштовувати цей цирк на Банковій? Навіщо виставляти хлопчиків-строковиків? Адже є технології, є спеціально навчені люди. Усе це вміють і українські поліцейські, усе це відпрацьовані системи. Ні, цих пацанів-вевешників, які какають від страху, довго лупцюють. А потім через їхні спини вискакують «беркута» і зі звірячою жорстокістю знищую все живе, що стояло перед ними...
...Ну, взагалі якось дико. Двадцять перше століття. Центр Києва. За місцем розташування європейське місто. І раптом виявляється, що ти — киянин — чітко розбираєшся... «за вибухами»: шумова граната полетіла чи газова, у тебе стріляють чи повз, якого класу бувають бронежилети, як вони захищають і як треба поводитися, коли ти в бронежилеті...
За ці місяці на Майдані (умовно кажу, адже була Банкова, Груша, Будинок профспілок, Жовтневий палац, Інститутська, Маріїнський...) ми змінилися внутрішньо. Ми стали більш свідомими громадянами. Знайомі білоруси й росіяни із заздрістю кажуть: вам добре в Україні, а нас ОМОН розігнав. Як це розігнав? Чого ж ви не вийшли, коли вас розганяють? А ми — змогли.
У якийсь момент почали вилазити всілякі кабінетні революціонери. Нині усі ділять портфелі. Смішно. Дмитра Булатова призначили міністром відомства, якого немає. Ну немає сьогодні міністерства у справах сім’ї та спорту. Знову робимо ті само помилки, що в 2004 році. Дають пряники за революційну відданість тим, хто близько стояв до сцени, а не фахівцям, не професіоналам. Усі записалися в революціонери. А коли був останній штурм (на Майдані), коли зрадили: втекли депутати, зникли всі ці сотні, сотники, уся ця шушера, і залишилося кілька сотень простих людей, які стояли до кінця. До ранку, поки не приїхали львів’яни....
...Після всіх цих подій люди (говорить про медиків і волонтерів. — Авт.) у жахливому стані. Їх треба психологічно реабілітувати. Якщо людина двадцять дві години працює, носить убитих, носить поранених, надає їм допомогу, причому спочатку одним, потім другим (бригада Червоного Хреста надавала медичну допомогу потерпілим по обидва боки барикад. — Авт.), то реально дах їде. На Грушевського, на Інститутській двадцятого лютого, вісімнадцятого лютого не було можливості рахувати поранених. Безупинно виносили...
...Де винні? Чому не покарані? Клюєв і Захарченко десь лазять, їх чомусь не заарештували. Чомусь не заарештували Януковича, його сина, який продовжує поставляти «тітушок» на схід. Таке враження, що це шкідництво... Відомі прізвища й тих, хто бив на Банковій. Хто бив студентів і вбивав на Грушевського. Є відеокадри, як вони це роблять. Якщо МВС другого грудня вже знало всіх людей, які були на Банковій, поіменно, виходить, реконструюючи, знімаючи, так сказати, у цифровому варіанті маски з людей та інше, неважко встановити їхні особи. Було б бажання знайти винних...
...Хочеться вірити, що все було не даремно. Не даремно хлопці загинули. Не даремно каліками стали. Ті, хто загинув під час Майдану, їм, можливо, пощастило більше, ніж тим, хто залишився інвалідом... Їхній героїзм забуватиметься й забуватиметься, а потім політики їм, не дай Боже, скажуть: «Хто ти такий? Ми тебе туди не посилали».
...Треба відпочити, виспатися. А тут цей хутін — пуй війну затіяв, розумієте. Зрозуміло, що не вийде в нього, але все одно нерви попсує...»
Ігор Симутін, волонтер Червоного Хреста, інтерв’ю записане 17.12.2013 р.
«...На Банковій після чергової газової атаки із двору, де ми потім організували медпункт, виходили четверо хлопців у масках, з рюкзаками. Вони були якісь вигладжені. Жовта нашивка в них була й чорний знак соціал-націоналістів. В одного з них на руку був намотаний ланцюг.
...Я думаю, що Сашко Положинський, Порошенко — це ті люди, які намагалися щось зробити. Намагалися зупинити непоправне. Я дуже злий на тих, хто затіяв усю цю заворуху на Банковій, бо через них дуже багато людей постраждало. Журналісти робили свою справу. Але було багато лівих людей, які кричали, що вони «преса». Я там на якусь тітку кричав, яка лізла зі своєю камерою дурною. А її дядько захищав — «у неї робота така». Якщо в тебе така робота, бери професійне обладнання і працюй. Що ти на телефончик знімаєш?
...На ґанку будинку, де встановили медпункт, було багато людей. Пам’ятаю дідуся з перебинтованою головою. Ми його хотіли вивести в безпечне місце, а він опирався. Схопився за ручку парадного й кричить. Виявилося, дідусь з Пітера. Каже: я не можу піти, раптом тут знову дітей битимуть, а мене тут немає. А ми запитуємо — тут ваші діти? Ні, каже, тут моя батьківщина...
Там багато кричали. Омоновці, коли бігли, сильно матюкалися —мабуть, вони боялися не менше за інших. Кричали матом так, що просто вуха закладало.
...Наступного дня, коли ми прийшли на Банкову, один із наших знайомих розповів: високопоставленого чиновника, який працював на цій вулиці, викликали, показали чітку роздруківку з обличчями людей. Указали на його співробітників і настійно порадили: їх треба звільнити. Тобто чітко, прямо із упізнаванням кожного. І після цього багато людей припинили ходити в центр, почали ховатися. Оскільки пішла така інформація, що менти мають опис кожної людини, яка була тоді на Банковій...»
Віталій Василенко, волонтер-медик, інтерв’ю записано 01.03.2014 р.
«Вісімнадцятого лютого десь о пів на першу дня ми пішли з Майдану по Інститутській. Дійшли до першого цього рогу, першого блокпосту. Горіли шини, кидали каміння, але особливих боїв не було. Дійшли до Інститутської 15/5, там осіли надовго: було багато постраждалих. Запам’ятався хлопець із травматичною ампутацією пальців рук. Йому наклали джгут, перев’язали і повели до «швидкої» по Інститутській. Там була така м’ясорубка...
Вирішили повернутись на Майдан. Стали на розі біля Будинку профспілок. Там було теж що робити. Згодом будівля загорілася. Почалася евакуація. «Швидкі» заїжджали на Костьольну. Їх не вистачало — постраждалих була тьма...
19 лютого були біля Жовтневого. «Швидка» працювала внизу під сходами. З палацу виносили трупи, багато трупів...
Пішли під готель «Україна», щоб з’ясувати, який там медпункт, що потрібно. Там штабелями складали загиблих. Тяжка картина. Потім повернулися назад під Жовтневий, чергували. У одного постраждалого влучив снайпер. Ми буквально за метрів п’ять від нього стояли. Перемістились під задню стіну Жовтневого. Там був такий момент, мабуть, найважчий узагалі за ці дні... Відносне затишшя, бригада моя відпочиває. І тут дзвонить мати: «Як ти, що?» Ну я їй розказую, мовляв, тут усе спокійно, все класно, хоча буквально кілька хвилин тому біля мене вбили людину... Мама плаче у слухавку. І мені так сумно стало — можливо, це останній раз маму чую. Я заплакав тоді вперше. Вперше якийсь страх там відчув...»
Богдан Затула (15 років), волонтер-медик, інтерв’ю записано 04.03. 2014 р.
«Хто винен? Той, хто стріляв у мирних людей? Снайпери. Хто бив людей? Силовики. Хто віддавав їм накази? Влада. Я вважаю, що винна влада. І також винні силовики, тому що виконували ганебні накази. Хоча могли б цього не робити...
Влада має дослухатись до бажань громадян, свого народу. Студенти ж вийшли після того, як Віктор Федорович Янукович не підписав документ про асоціацію з Євросоюзом. Це був перший привід. Згодом важливіше стало те, що в Україні така корумпована та непрофпридатна влада, яку треба змінити.
За час Майдану я особисто змінився. Я став більш патріотичним, і мені більше захотілось допомагати людям. Хочу зробити так, щоб народ жив краще. Кожен з нас може досягти всього, чого забажає. Я виходив на Майдан, бо хочу прогнати усіх оцих старих політиків і привести до влади більш молодих, більш професійних, які ще можуть працювати на благо народу, нації, країни. Які справді можуть її вивести на кращий рівень, ніж вона є зараз».

Коментар

Політолог Юлія Комарова:

«Комусь просто вигідно заморозити слідство щодо трагічних подій 2014 року. Адже їх учасники і замовники в подробицях знають, як розроблялася схема зачистки Майдану, хто за цим стоїть, які подальші сценарії тощо. Ці люди перебувають не тільки за кордоном, а й в Україні. На жаль, потрібно констатувати, що в колишній і нинішній еліті існує негласний консенсус про те, щоб не чіпати один одного. Всі розуміють, що з поглибленням економічної і політичної кризи правлячі еліти змінюватимуться, оновлюватимуться. Відповідно, нинішній правлячий клас думає про свій завтрашній день, про те, як би теж не опинитися під слідством, тому виявляє більшу лояльність до своїх політичних опонентів, ніж до суспільства».

 

 

 

Київ. Євромайдан.

Фото Андрія НЕСТЕРЕНКА (з архіву «Голосу України»).