А скільки було в погляді
вогню!
І вітер розвівав полу киреї.
Сьогодні він поїхав на війну,
Останній раз подумавши
про неї.
Копита піднімають пил віків,
Похмуре небо, землі неве
селі.
Вдовиний розпач і
синівський гнів
Сто перший раз розбудять
мертві села.
Повага товариства, сила
розум,
Її любов і вірність, і краса.
Зупиняться і вилиються
в прозу
І закричить обпалена душа.
Заради чого все, спинись
козаче,
Це ж вірна смерть. Працюй,
живи, люби!
За зрадником кохана не
заплаче.
І воля не живе без
боротьби.
Володимир ПАТОЛА, капітан ДПС.
