Наталія Дзюба  вже вдруге обрана міським головою Яготина, що на Київщині. Глибоко шанує людей, які в ньому мешкають, безмежно любить своє місто, може говорити про нього невпинно. Завітавши на запрошення «Голосу України» до редакції, розповідала про його історію, пам’ятні місця, про сьогодення, про парки і сквери, про Алею Героїв-українців, про річку Супой, про відомий далеко за межами району і області Яготинський маслозавод. Та все ж найбільше розмова стосувалася роботи, турбот міського голови і міської ради, реформування місцевого самоврядування.

— Наскільки актуальною для Яготина є децентралізація? Чи залучена місцева громада до цього процесу?

— Реформування місцевого самоврядування для нас настільки ж злободенне, як і для всієї країни, десятків тисяч українських громад. Питання лише в тому, яким шляхом і до якого знаменника нам рухатись. Цією реформою я пройнялася дуже давно, ретельно вивчаю її зміст з огляду, зокрема, і на те, що я член обласної комісії з формування перспективного плану об’єднання громад Київської області. Реформу рухали покроково. Організували, насамперед, громадське обговорення законодавства щодо децентралізації влади. З цією метою виїздили у кожен населений пункт району. Нас підтримувала райдержадміністрація, з якою ми працювали пліч-о-пліч. Не можу не висловити слова вдячності провідному експертові з питань адміністративної реформи і реформи місцевого самоуправління Юрію Ганущаку — він був і партнером, і своєрідною енциклопедією, що доносила великий багаж знань до яготинців.

— Тобто, проблем практично не було?

— Не можу сказати, що всі навколишні й певною мірою віддалені громади виявили бажання об’єднатися. Хоча у березні-квітні 2015 року згоду на це дала переважна їх більшість. Винятком стали лише Богданівська і Годунівська. Перша формувала бюджет за рахунок акцизу, друга мала потужне підприємницьке товариство, яке сплачувало непогані податки. Вони вважали, що можуть жити без допомоги, самостійно забезпечувати себе всім необхідним.

— А потім були місцеві вибори...

— Після них ми знову повернулися до питання щодо об’єднання. Зараз, як відомо, маємо в Україні 159 об’єднаних громад. Хотілося б, щоб був аналіз того, як складається їх життя, які зміни відбулися, чи задоволені громадяни. Бо чи знаємо ми достеменно всі плюси й ризики, які виникли? Звичайно ж, ні. Як засвідчує практика, територіальні громади, які не мають своєї інфраструктури, отримали не той результат, на який сподівались. У виступі на форумі, який відбувся у грудні в Києві, я пропонувала запросити представників цих 159 громад, послухати їх і конструктивніше підійти до продовження реформування. Бо що більше заглиблююсь у його суть, то більше запитань у мене виникає. Ще два роки тому я бачила, зокрема, доцільним визначити в Київській області два населені пункти, приміром, Бучу та Яготин, і на базі цих двох перспективних громад проаналізувати переваги й мінуси об’єднання та визначити шляхи розв’язання проблем. Але, на жаль, це не було реалізовано. Проте робота триває. Яготинська міська рада провела конкурс «Організаційно-консультативний супровід засад розвитку об’єднаних громад», який організувала громадська організація «Товариство дослідників України» за програмою ЄС «Підтримка реформ місцевого самоврядування». Її представили Інститут суспільного партнерства із Східною Європою та Європейський Союз. Ми виграли конкурс у рамках цього проекту, отримавши тим самим можливість змістовно ознайомитися з напрацюваннями у справі децентралізації. Починаючи з торішнього грудня по лютий нинішнього року весь наш актив, включаючи міського голову, голів райдержадміністрації та райради, депутатський корпус, громадськість, бере участь у тренінгах. Наступний крок — запропонували декілька варіантів територіального об’єднання Яготинського району, щоб люди самі зрозуміли і вибрали той шлях, який, на їхній погляд, найпрогресивніший і найоптимальніший.

— Питання, які у вас виникали, стосуються організаційних аспектів чи інших певних факторів, що впливають на об’єднавчі процеси?

— Розумієте, закон щодо децентралізації може переконати декілька сотень депутатів. А щоб його реалізувати, необхідно донести інформацію про його сутність до мільйонів громадян нашої держави. І це набагато важливіше. Тим більше, що приймали законодавчі акти чи зміни до них у частині реформування місцевого самоврядування похапцем, нормальної інформаційної бази не було. Можна винити в цьому органи місцевого самоврядування і органи виконавчої влади. А можна закинути засобам масової інформації. Вони формують думку в суспільстві, і вони повинні показувати плюси і мінуси децентралізації.

Є питання і щодо чисельності об’єднаних громад. Чи правильне рішення, згідно з яким у районі має бути одна територіальна громада, що об’єднувала б усі населені пункти? Якщо брати ту саму Польщу, то там населення кожної територіальної громади не перевищує 9 тисяч мешканців. У Франції — 1,7 тисячі. У випадку з Яготинським районом — це 32 тисячі осіб і 42 населені пункти.

Або чому б не дати об’єднаним громадам можливість попрацювати рік, і хай вони пересвідчаться в очевидних плюсах. Їх, без сумніву, побачать і інші, необ’єднані, а тому захочуть піти слідом. Переконувати треба практикою, фактами. Наприклад, у бюджеті України на 2016 рік заплановано 5,7 млрд. грн. на підтримку об’єднаних територіальних громад. Отже, у виграші мають бути згадувані 159 громад, а необ’єднані повинні їм заздрити і загорітися бажанням також об’єднатися. Але для цього має бути переконлива аргументація, якщо хочете, форма подання показників бюджету. Як на мене, в даному конкретному випадку мало би бути дві колонки цифр: перша — сума бюджетних коштів, передбачених для громади, і друга — бюджет із фонду розвитку, який отримала територіальна об’єднана громада. Цього, на жаль немає. І як переконувати в перевагах об’єднання — на пальцях, словами? Більше того, з виступів колег на останньому зібранні Асоціації міст України стало зрозумілим, що громади ще нічого не отримали.

— Що ж виходить — декларування?

— Ми здійснюємо реформу не як самоціль, а для наших громадян, щоб їм краще і затишніше жилося, щоб вони були соціально захищенішими. Людині треба, щоб було тепло в будинку, щоб здоровою була її родина, щоб навчалися її діти, щоб були мирне небо і душевний спокій. Чи буде людина впевнена в завтрашньому дні, коли закриються школи, коли не вирішиться питання шкільного автобуса для підвозу її дитини, коли дорога в населеному пункті не буде відремонтована? От, наприклад, населений пункт Лозовий Яр. «Швидка допомога» туди не доїде — вибоїна на вибоїні. Ці дороги не підпорядковані місту чи району, вони у віданні обласної структури. Але людину цікавить не це, а те, чи врятують життя її близьких. 

Отож найперший інтерес — щоб було якісне транспортне сполучення і якісні адміністративні послуги. Які в нас дороги, добре відомо: 97 відсотків у поганому стані За який кошт їх доводити до ладу? Платимо, скажімо, за бензин, а де гроші діваються, так і не знаємо. До місцевого бюджету вони, на жаль, не йдуть. Торік з’явилася перспектива — ми отримали від акцизу майже 5 мільйонів гривень. Завдяки цьому фінансовому поповненню зробили 4,5 кілометра доріг. А загалом треба заасфальтувати 55. З’явилася надія: сподівалися за рахунок надходжень від акцизу поступово цей обсяг здолати. В цьому році запланували отримати від акцизного збору 4 мільйони гривень. Однак відповідно до змін у законодавстві акциз повинні забрати до центру. Виходить, там видніше, яка дорога в Яготині чи в іншому населеному пункті не відремонтована і куди саме централізовано спрямувати кошти. Це ж нонсенс! І яка ж це децентралізація?

— А як узагалі справи з наповненням міського бюджету?

— Якщо говорити про фінансову базу, то в цьому плані в державі немає стабільності, а отже, і визначеності. Стало уже традицією приймати бюджет та інші важливі закони буквально напередодні нового року, а потім до них вноситься багато поправок. І, за експертною оцінкою прийнятих бюджетних документів, вони не на користь бюджетному самоврядуванню. І ми це відчуваємо на собі.

За рахунок чого наповнюється місцевий бюджет, і наш у тому числі? Основа — це податок на доходи фізичних осіб (ПДФО). І він, на моє переконання, хоча б на 80% повинен залишатися на місцях. На сьогоднішній день цього немає. До того ж чимало яготинців працюють у Києві. І водночас транспортом вони користуються в Яготині, лікарнею — в Яготині, ходять і їздять яготинськими дорогами, їхні діти відвідують школи і дитсадки в Яготині. Тож було б логічним, щоб ПДФО залишався за місцем проживання особи, яка працює в іншому місті. Та в чинному Податковому кодексі про це нічого не сказано. Що стосується самої концепції оподаткування, то податок на прибуток, це ж відомо, завжди в тіні. І ПДВ яготинська територіальна громада у великому обсязі не одержить. Отже, з тіні треба виводити. І починати слід не з дрібних виробництв — вміло ховати свої кошти примудряються і великі підприємства, де тіньові обсяги коштів значно більші. З місцевих податків і зборів ми також багато не отримаємо. Якщо оподаткуємо у бабці хату, сарай, як вона житиме зі своєю пенсією 1300 гривень? Сільські мешканці здебільшого бідні, і доходи у них невеликі, бо виробництво практично не працює, люди не мають роботи і, відповідно, заробітку. Тож наскільки виправданими і розумними будуть податки на нерухомість? Крім усього, це призведе до дисбалансу самої влади.

Коли нам говорять, що середня заробітна плата по країні понад 5 тисяч гривень., я не розумію, звідки беруться такі суми. Все ж в основному зупинилось, економіка впала. Раніше, приміром, у нас працювало два цукрові заводи, нині — вони стоять. Раніше в Яготині виготовляли високоякісну ковбасу, продукцію марки «Саме той», халву, печиво, гречку. Тепер усе в минулому. І цей перелік можна продовжувати не тільки по Яготинському району, а й по всій Україні. І поки не запрацює виробництво, наші громадяни краще жити не будуть. Оце глобальна проблема. І якщо, об’єднавшись, її не вирішимо, для місцевого бюджету це об’єднання буде непосильним навантаженням, що створить соціальну напругу.

— Тож як, з вашої точки зору, цю проблему долати?

— Робити це треба, насамперед, на місцях. Має бути мотивація, помножена на розширення прав і повноважень. Необхідно зменшити податковий тиск на підприємництво, стимулювати виробництво. Про це вже скільки говориться. Ну і, звичайно, слід прискорити реформування місцевого самоврядування, за що я двома руками. Альтернативи цьому немає. Інша річ, що воно має бути продуманим, підкріпленим розрахунками і, звичайно, бюджетом, а головне — бути на користь громаді. І це стосується багатьох аспектів. І оптимізації навчальних закладів, і організації охорони здоров’я. Можна, скажімо, на території Яготинського району створити базовий центр надання медичних послуг. Якщо в селі Капустинці є лікарня, то там має бути структурний підрозділ, який надаватиме медпослуги мешканцям навколишніх сіл. Розділивши район на три частини, можна забезпечити всіх мешканців необхідними адміністративними і соціальними послугами. Окремо треба виділити також благоустрій, житлово-комунальне господарство. І обов’язково потрібна буде муніципальна поліція.

Прем’єр Арсеній Яценюк на телеканалах безкінечно каже, що місцевому самоврядуванню дали все. А насправді: однією рукою дали, іншою — забрали. І забрали так, щоб громадськість цього не знала. Причому те, що люди можуть вирішувати самі. Навіщо? Щоб ми продовжували ходити по кабінетах з протягнутою рукою, залишались, як завжди, прохачами. Вважаю, що час припинити піар-компанії, які не підкріплені справами і позитивними результатами, і прислухатись до людей-практиків з місць. Бо якщо в казенній кишені міського чи селищного голови буде пусто, не буде ПДФО, акцизу, то нічого путнього для громади вони не зроблять. 

І ще одне. Об’єднання у нас передбачено на добровільних засадах. З одного боку, це, звичайно, добре, демократично. А з другого, як же тоді бути з державними інтересами, необхідністю якомога швидше здійснити реформу місцевого самоврядування? У Польщі, до речі, спочатку також пішли таким шляхом, який зайняв... 15 років. А потім уряд узяв відповідальність на себе і прийняв інше рішення. Звичайно, продумане, зважене, але однозначне. І об’єднання відбулося дуже швидко. Його позитиви очевидні.

Відповіді на запитання колективу записав Віктор Коломак.

 

 

Наталія Дзюба з підростаючими членами яготинської громади. 

Фото надано міським головою Яготина.