Хоч як прикро, а доводиться констатувати, що українська енергетика застрягла десь у середині минулого століття. Передусім завдяки зусиллям відомства із загадковою абревіатурою НКРЕКП уже найближча українська перспектива має досить сумний вигляд: свічка чи каганець на столі, в’язанка хмизу і допотопна «буржуйка». Що, перегинаємо? Якщо за фактично заморожених пенсій та зарплат тарифи на енергоресурси та комунальні послуги і надалі зростатимуть зі швидкістю кур’єрського потяга, то на скільки нас усіх вистачить?
«Норвезький синдром»
Тим часом Інтернетом гуляє новина, мовляв, у Норвегії спорудили житловий будинок, що виробляє втричі більше енергії, ніж потрібно для його обслуговування. Виробництво енергії в будинку здійснюється за допомогою ідеально розташованих сонячних панелей. Професор Урсула Гібсон і кандидат наук Фредерік Мартінсен виготовили скло-кремнієве волокно, завдяки якому вдалося скоротити витрати на виробництво панелей більш як вдесятеро. Панелі поглинають сонячне світло протягом усього року, а їхнє розташування сприяє природній вентиляції споруди. В екобудинку є відкритий басейн з підігріванням води і станція для зарядки електромобілів...
Норвежцям уже вкотре вдалося нагадати нам: за вікном XXІ століття!
По-друге: виявляється, навіть не надто щедре порівняно, наприклад, із запорізьким Приазов’ям приполярне сонце здатне не лише задовольнити звичайні енергетичні потреби споживачів, а й нагріти воду у відкритому басейні та зарядити акумулятори електромобіля, потужність якого — десятки кінських сил. По-третє, вартість такого будинку навряд чи буде надто високою. Головний наголос робиться на економічності будівництва і монтажу. І той, хто дозволить собі такий дім, назавжди відмовиться від послуг електричних, теплових і газових мереж.
Соціальні виплати і... тепловий насос
До речі, про субсидії. Якось не вдалося знайти остаточну суму, виплачену громадянам минулого року. Втім, як пам’ятаємо, обіцяно було понад 20 мільярдів гривень, а цьогоріч — мало не вдвічі більше. 14 листопада 2015-го «Голос України» опублікував матеріал «За лобізм заплатимо... ми». У ньому, нагадаємо, йшлося про мало не панацею від усіх наших енергетичних бід — теплові насоси. І пропонувалося хоч один із спрямованих на субсидії мільярдів використати для налагодження виробництва таких пристроїв, зокрема, на ідеальному для цього майданчику в Мелітополі, де розміщені щонайменше три колись потужні підприємства холодильно-компресорного профілю.
І от своєрідним відгуком на згадану публікацію стали роздуми безіменного фахівця в тому таки Інтернеті, який стверджує, що за 25 градусів морозу, щоб обігріти приміщення за допомогою теплонасоса, потрібно витратити лише чверть електроенергії, яка використовувалася б для звичайного електрокаміна чи конвектора, а за 0 градусів на вулиці, тобто за температури, за якої минає значна частина зими та осені, — лише 15%. Уявляєте?
Майже 85 відсотків економії!.. Далі автор публікації пропонує заплановані на цей рік 40 мільярдів субсидій витратити на закупівлю теплових насосів і забезпечити ними домогосподарства українців.
Тут є кілька зауважень. У тій скрутній ситуації, в якій опинилася значна частина населення, субсидії, звичайно, потрібні.
Одномоментно перейти на теплові насоси, інші альтернативні джерела енергії, звісно, технічно неможливо. Інша річ — налагоджувати їх вітчизняне виробництво і найближчим часом просто закрити проблему.
Тобто в цілому по Україні витрачати в 3—4 рази менше енергії на опалення. Але... Кожному зрозуміло, що станеться, коли газівників, інших монополістів позбавити можливості правити енергетичний бал в Україні? Не захочуть вони жити, як усі. Бо енергетики звикли, що не вони для клієнта, а клієнт для них, а всі свої помилки і недопрацювання — винятково за його рахунок. Тобто його величність Монополізм нищить усе і вся навкруги. І дуже дбає, щоб жодної альтернативи його послугам не з’явилося.
Щоб клієнт був хоч колись правий...
Та повернімося до норвезького «сонячного» дому та дешевих скло-кремнієвих панелей. Одразу зазначимо, що основну вартість устаткування становлять не вони, а акумулятори. Та то технічні дрібниці... У пошуках істини автор відвідав магазин із продажу обладнання для індивідуальних сонячних електростанцій.
Одразу скажу, навіть одна стоватна панель нині коштує понад 100 доларів США. Втім, сама панель погоди не робить. Наприклад, коли ви збираєтеся користуватися лише п’ятьма енергоощадними лампочками, зарядним пристроєм для телефону, телевізором та супутниковою антеною, то вам вистачить і однієї панелі на 250 Вт. Додайте до неї контролер заряду, інвертор — перетворювач постійного струму на змінний 220 В, та акумулятор. Усе це коштуватиме 585 доларів. Що не зовсім прийнятно у нашій нинішній фінансовій ситуації. Втім, коли захочете ще й холодильник під’єднати, то це вже відразу 1635 доларів. А для тих, хто звик ні у чому себе не обмежувати й користуватися мікрохвильовою піччю, праскою, феном, електродрилем тощо — до 3000 Вт потужності, вартість обладнання підскочить майже до 4000 доларів.
Цікаво, що навіть геліоустановки для підігріву води майже недоступні для пересічного користувача. На 150 літрів китайського виробництва — 613 доларів, вітчизняна розробка на 240 літрів — понад 14 тисяч гривень.
І тут напрошується ось який висновок. Головна проблема того, що питання енергозбереження та енергоефективності перебувають у нас на рівні самих лише розмов, не в чиновниках. Хоча і вони саботуватимуть процес через уже названі причин. Не є проблемою, додамо, і відсутність коштів. Хоча було б правильним їх грамотно розподіляти і все-таки хоч щось витрачати на організацію та відновлення виробництва.
Проблема насправді в іншому. У підприємницькій ініціативі! Коли б її не душили усім комплексом заходів за постійної на словах турботи про малий та середній бізнес, то і газівники, й електрики, й виробники сонячних панелей були б змушені поводитися по-іншому.
Бо тягнути газопровід до села — те саме, що у Тулу їхати зі своїм самоваром. Адже у разі заоохочуваної підприємницької ініціативи створені на руїнах міжколгоспбудів та сільгосптехнік артілі забезпечили б усіх бетонованими кубами 2х2х2 метри і механічним начинням для них. Це щоб типова сільська домівка мала весь рік газ із гною від однієї корови, трьох свинок та двох десятків курей. Щоб будь-яка колишня колгоспна майстерня виробляла теплові насоси — вони, до речі, є різних типів — не обов’язково мати технологічно складний «холодильник навиворіт».
Та й сонячні панелі робили б! Пам’ятається, у журналі «Наука и жизнь» на початку перебудови (№12, 1985 р.) публікувалася стаття «Эскизный проект загородного сельского дома с отоплением от солнечного коллектора».
В ньому йшлося про розробку одного з НДІ, яка давала змогу обігрівати будинок за допомогою вертикальних панелей: засклену стіну, в якій між склом і затемненою і теплоізольованою поверхнею самопливом циркулює повітря. Що тут складного? Тим паче що 10 м2 євровікна у Запоріжжі коштують, наприклад, 5600 гривень.
Заворушився б народ — і монополістам стало б непереливки.
Може, тому у нас вся підприємницька ініціатива і витіснена на базар, щоб у райцентрі головним наповнювачем бюджету була... райлікарня, щоб жили ми з перспективою на свічку та допотопну «буржуйку»?
Запоріжжя.
