Є в Запорізькій області Куйбишевський район — типовий для степової України край, котрий, якщо опиратися на об’єктивні дані, міг би бути заможною щасливою стороною (тисячі гектарів родючих полів, шар чорнозему яких місцями сягає метрової товщини (таким золотим багатством мало хто у світі може похвалитися!), благодатна природа, численні підприємства (місцеві родовища корисних копалин — основа для розвитку будівельної промисловості), серед яких завод з виробництва щебеню в селищі Трудове (в минулому його колектив забезпечував своєю продукцією половину потреб для прокладання нових доріг і ремонтних робіт українських залізниць).

Та найбільше багатство краю, звичайно, працелюбні селяни, трудівники промислових підприємств, інтелігенція. За 73 роки тоталітарного режиму жителі краю пережили громадянську війну, Другу світову, голодомор, сталінські репресії, хрущовську «відлигу», брежнєвський неосталінізм, а нині стали свідками неочікуваної для всіх україно-російської війни, на фронті якої сьогодні обстоюють свободу і незалежність Вітчизни воїни-куйбишевці — їхні діти й онуки. І сам район тепер — прифронтова зона, де диверсанти підривають мости, атакують з повітря військові склади.

До того ж на Куйбишевщині сьогодні сталося так, що буденне життя значної частини населення краю зведене до обнадійливого очікування не якогось там свята чи визначної річниці, а чергового приїзду до району місцевого (точніше — бердянського) олігарха, котрий останніми роками фактично визначає поведінку місцевої влади та її опори — так би мовити, доморощених (переважно аграрних) олігархчиків, котрі нині сконцентрували в своїх руках фінанси краю і бачать себе в ролі самовпевнених латифундистів (між іншим, районну адміністрацію очолює виходець теж із Бердянська).

Закономірно, що активна частина населення району на виборах віддає (справедливіше сказати інакше — продає) свої голоси опозиційним політичним силам, котрі за світоглядними принципами далекі від будь-яких ідеологій. Наслідок цього — політичну арену впевнено захопила Партія регіонів, а електорат Куйбишевщини жорстко контролюють перефарбовані вчорашні «регіонали».

Протистояння — результат пасивності та нездатності до реформ очільників місцевих громад

Все вище сказане значною мірою пояснює абсурдну ситуацію, що склалася на Куйбишевщині з декомунізацією (Запорізька область — аутсайдер у цій справі в Україні). Що цікаво: єдиного визнаного лідера у втіленні в життя цілей важливої кампанії немає, навпаки: всі мають вагомі шанси істотно впливати на перебіг подій.

А як може бути, якщо очільники району своїми рішеннями, особистою поведінкою не сприяють консолідації населення, чим активізують дезінтеграційні настрої.

Куйбишевщина — степовий край (частина колишнього Дикого Поля), в освоєнні якого протягом двох століть брали участь представники десятків народів (крім українців та росіян — німці, євреї, греки, болгари тощо). Сьогодні 70% населення ідентифікують себе як українці, 12% — як росіяни. Логічно, що влада району повинна враховувати цю обставину, адже в умовах незалежності в Україні не менш важливими для державотворчих процесів стали не тільки економічні проблеми, а й національно-консолідуючі. Не випадково й політичні симпатії народу нині тісно пов’язані з мовними проблемами, не простими процесами самоідентифікації, утвердженням чи пробудженням почуття патріотизму. Йде війна!

І от у цих складних умовах центральна влада продовжує призначати на пости глав райдержадміністрацій, як кажуть у народі — варягів. І добре було б, коли б новопризначенці не протиставляли себе громадськості, а дбали про відродження духовних традицій, культури й національної гордості українців.

А то як можна зрозуміти поведінку нинішнього глави районної адміністрації (випускник Національної юридичної академії імені Ярослава Мудрого), коли люди ще не чули від нього жодної промови чи звертання на їхній рідній мові (опонентам одразу ж зауважимо, що громадянин А. Попов має конституційне право користуватися в особистому житті будь-якою мовою, але голова райадміністрації, як державний службовець, згідно з чинним законодавством, зобов’язаний володіти мовою народу, до управлінської системи якого сьогодні належить). Та й не про мовне питання йдеться, а про інтелектуальний рівень нинішньої влади, яка повинна знаходити взаєморозуміння з розбудженим Майданом Гідності суспільством.

І що ж виходить: глава райдержадміністрації — відданий прихильник російської мови й настійливо демонструє це в щоденній управлінській практиці (хтось скаже, що безробітному чи малозабезпеченому куйбишевцю нині не до мовних проблем, і він має рацію; але йдеться про пошук шляхів єдності, згуртування населення району, взаєморозуміння народу й влади, без чого неможливо сьогодні рухатися вперед). Тим більше, що все відбувається в умовах, коли політична панорама Куйбишевщини стає все строкатішою — в районі діють осередки більшості наявних і виникаючих в Україні партій і значна частина з них позиціонують себе як опозиційні до влади (зважмо ще й на те, що віруючі району переважно належать до церков Московського патріархату).

«Де житимемо: в Царекостянтинівці чи Брежнєвому?»

Повним віддзеркаленням куйбишевської ситуації є розбіжність симпатій щодо пропозицій назв райцентру: від імперсько-монархічного «Царекостянтинівка» (на честь брата імператора Олександра І — Костянтина) до «Брежнєве» — колишній лідер КПРС та СРСР якось відвідав Куйбишеве, очолюючи Запорізький обком КПУ (про які патріотичні ідеали тут можна говорити?). Якщо відкинемо різні пропоновані поетичні назви від «Добропілля» до «Сонячного», то виявиться, що увічнене колишнім секретарем Дніпропетровського обкому партії Менделем Хатаєвичем (розстріляний сталіністами) прізвище В. Куйбишева у нинішній назві району найвитриваліше — поки що ніхто нічого вдалішого й переконливішого не запропонував (та й не міг цього ніяк зробити через те, що до мети куйбишевців ведуть Лебідь, Рак та Щука з відомої байки).

Ще один вагомий аргумент-пояснення невдач горе-перейменувальників: провладні ініціатори свідомо чи ні, але створили тупиковий трикутник, з якого розумного виходу просто не існує. Один кут — центральна влада, другий — «українознавці» з Інституту національної пам’яті, а третій — місцева влада. Через пасивність київських очільників головним суддею у виникаючих суперечках став колектив Інституту національної пам’яті, голова якого В. В’ятрович розсилає в усі кінці України резолюції, що визначають, хто заслуговує бути увічнений в пам’яті народу, а хто ні (на жаль, як переконують приклади, фаховий рівень «суддів» виявляється не завжди належним для виконання їхньої справді відповідальної місії).  За підписом голови ІНП В. В’ятровича одержали куйбишевці й відповідь щодо назви «Царекостянтинівка»: столичний науковець дозволяв повернути ім’я брата північного імператора на карту Запорізької області. Коли автор цієї публікації звернувся за роз’ясненнями до співробітника ІНП, кандидата історичних наук Б. Короленка, то одержав дуже мудру відповідь: «А ви можете надати довідку про те, який саме Костянтин мається на увазі?»

На сьогодні процес перейменування Куйбишевого докотився до того, що В. В’ятрович відкинув раніше пропоновані селищною радою райцентру назви: «Таврійськ», «Добродар», «Благопіль» й обрав назву «Бельмачанське» (населений пункт розташовано поблизу гори Бельмак — найвищої вершини Приазовської височини), район відповідно пропонується назвати Бельмачанським (гумор гумором, але читається він чомусь як відьмачанський). Та поки це рішення голови ІНП дійшло до Верховної Ради, воно набуло іншого змісту: у проекті постанови «Про перейменування окремих населених пунктів та районів» Куйбишевому вже пропонується надати назву Більмак, району відповідно — Більмацький.

Автор, хоча й належить до вихідців з Куйбишевщини, очевидно, не має права пропонувати назви райцентру, та все ж хочеться нагадати просту істину: якщо ситуація заходить в тупик, треба або зупинитися (не приймати жодних рішень й ще раз добре подумати), або розширити виднокіл бачення проблеми. У цьому випадку, можливо, належить згадати, що Куйбишеве колись виникло як поселення Кам’янка (в селищі протікає однойменна річка), бо місцевість тут справді кам’яниста (є гранітні кар’єри).

Мабуть, рух проекту постанови Верховної Ради належить зупинити й дати ще одну можливість Куйбишевській селищній раді спробувати дійти до спільного рішення (тим більше, що останнім часом зросла кількість прихильників назви, основою в якій є давнє ім’я — «Кам’янка»: може дійдуть згоди щодо варіанта «Новокам’янка»?).

Віталій АБЛІЦОВ,  член Національної спілки письменників України.

 

 

Віталій Абліцов.