Псевдопатріотизм влади Росії часто ховається за дурістю, а страх — за мовчанням. Підмінювати свої трагедії війною й ненавистю для офіційної Москви стало новою національною ідеєю. Державі потрібно багато гарматного м’яса. Може тому в анексованому Криму немовлятам уже вручають повістки до військкомату, а в соцмережах стало більше коментарів про дуже потрібні походи на Аляску, Прибалтику і Константинополь. «Нас ніхто не любить і ніхто не бажає нам добра. Кількість бруду і погроз, вилитих на Росію у світових ЗМІ за останній час, не підлягає обчисленню», — обурюється пропутінський співак. «Настав час замислюватися — чому так?» — закликають співуна вже самі співвітчизники. Істина усвідомлюється повільно. Але в соцмережах дедалі частіше з’являються визнання кримчан (два роки «кремлівської» весни — від «зачарування» до «не хочу говорити» і «ненавиджу»), і репортажі росіян з антивоєнних пікетів і маршів пам’яті Бориса Нємцова: «Руки геть від України!» і «Не час мовчати! Боріться!». Весна все одно настане!

Авраам ШМУЛЕВИЧ (з Мурманська, політик, дисидент, історик, політолог, рабин, журналіст, Президент «Інституту Східного Партнерства»):

— Стежу за подіями в Україні ще з часів першого Майдану. Революцію Гідності сприйняв, як і більшість нормальних людей, — з ентузіазмом і надією. Народне повстання — це світла подія, воно може послужити прикладом і для інших країн СНД, у першу чергу Росії. У мене була досить повна картина того, що відбувається у вашій країні. Я спілкувався зі своїми друзями, які були на Майдані, отримував інформацію із соціальних мереж, українських каналів у прямому ефірі. Спілкувався і з російськими колегами.

Почалося все з анексії Криму. Але це було порушення всіх норм міжнародного права, захоплення чужої території. Путін назвав найбільшою катастрофою XX століття не війну, не загибель мільйонів людей — а розпад СРСР. Тобто план захоплення України був розроблений давно, згадайте, наприклад, Тузлу. Ці «оперативні проекти» чекали свого часу.

Але в Путіна не дуже високий інтелектуальний рівень, і як менеджер він теж слабенький. Крім того, що в Києві була агентура російська, проводилися економічні вливання, у Кремлі не оцінили ступінь незалежності українського народу. Путін думав, що якщо купив керівництво й середній рівень, то вся країна в рукаві. Москва ніколи не вважала, що Україна незалежна держава. В українській і західній пресі є такий «діагноз»: «російські мас-медіа зомбують маси». Насправді ніякого зомбування немає, росіяни просто знайшли себе, а російський президент виразив їхні настрої та інстинкти. Російський народ сформувався ще з часів Золотої орди. І побудував імперію від Північного Льодовитого океану до Тихого, від Норвегії до Китаю, захоплюючи чужі території. Росія знищувала національну самоідентифікацію й історичну пам’ять завойованих народів, перемелювала їх і включала їх до складу російського народу. Згадайте, яку кількість українців було в такий спосіб піддано обрусінню, перетворено на манкрутів обрусівших. Росія — це унікальна країна в цьому сенсі, немає іншої країни, яка розширювалася б такими темпами. Тому для росіян головне не рівень культури, добробут, а масштаб експансії. Це історично склалося. Століттями. Тому Путін зіграв на інстинктах, які лежать в основі, і за це росіяни готові йому пробачити все! І вони дійсно вважають, що чинять справедливу справу, що будь-яка територія, яку захопила Росія, — це не захоплена, а визволена територія, навіть якщо вона раніше Росії ніколи не належала. І нині багато росіян щиро вважають, що Україна не держава, а просто загублена частина Росії. Більше того, росіян санкціями не зупинити, у них немає поняття справедливості стосовно інших народів: чому відрізняється анексія Криму від першого завоювання півострова? Підкорення інших народів — це їх природній стан.

Путін відчуває, що без України не відбудеться Російської імперії. І те, що Україна вийшла з-під контролю — це страшний сон. Тому Росія ніколи не відмовиться від ідеї підкорення вашої країни. Це може бути грубе підкорення чи м’яке, чи їх комбінація. Це війна надовго. І Україна може перемогти й залишитися незалежною тільки в тому разі, якщо побудує здорове суспільство, вільне від корупції, відбудуться демократичні процеси. Росії вдалося створити таке враження, що тільки Москва знає, що робити з територіями пострадянського простору. Україна повинна запропонувати свій проект облаштованості пострадянського простору й налагодити зв’язки з іншими національностями. У Росії набагато більше українців, ніж росіян в Україні. Чому ж Київ не порушує питання про захист прав етнічних українців? І якщо російську мову вимагають зробити другою державною в Україні, то з таким самим успіхом українська має бути другою державною в Росії. Бажаю, щоб українська держава була гідна свого народу. Щоб третя спроба — домогтися свободи — була реалізована. І Україна повернулася в родину цивілізованих народів.

Я бажаю українцям перемоги в боротьбі за це й молюся за Україну.

Михайло БОРИСОВ (Єкатеринбург, юрист):

— Уже два роки кремль веде загарбницьку війну проти України. Ми, громадяни Росії, винні в цьому. Незважаючи на те, що з перших днів війни я привселюдно виступав проти агресивної політики Росії, я так само винен. Винен у тім, що не знайшов слів, які змогли б зупинити цю агресію Путіна. Наша провина така велика, що я навіть не зважуюся попросити у вас, українців, вибачення. Нам немає прощення за цю війну! Бажаю Україні якнайшвидшої перемоги у війні проти загарбників!

Олексій ІВАНОВ (Єкатеринбург, бізнесмен):

— Нещодавно помер Умберто Еко. І ця сумна подія реанімувала дискусії на тему фашизму. І що найдивніше, багато хто з людей із 14 ознак знаходить у Росії не менш як 10—12! Неймовірно! Як ми допустили становлення того, проти чого так запекло боролися наші предки ціною власного життя?

Михайло ІВАНОВ (Нижній Новгород, адміністратор автосалону):

— Конфлікт між Росією і Україною хотів би розглянути з двох точок зору: політичної та цивілізаційної. Що стосується політичної, то тут все гранично зрозуміло. Завдання Путіна за всяку ціну втримати Україну в сфері свого геополітичного впливу. Ваша країна для Кремля це дуже важливий член митного Союзу, що є щаблем для створення майбутнього союзу Євразійського (простіше кажучи, СРСР-2). Без України цей союз, про який мріють у Кремлі, по суті, нічого загального з Європою не матиме, а буде чисто азіатським формуванням. Україна — це обличчя цього політичного формування, найважливіший гравець. І її втрата — це втрата самого євразійства як проекту, і в Кремлі це чудово розуміють. Путін задіяв всі ресурси: військові, економічні, політичні, пропагандистські тощо, щоб постійно й усіляко вставляти палиці новій владі Майдану. Анексія Криму й окупація Донбасу саме і є цими інструментами. Для тих, хто це розумів спочатку, було ясно, що вся ця пропагандистська машина по російських ЗМІ про нібито «русофобію» в Україні та її ненависть до всього російського — неправда, від початку до кінця. За допомогою мас-медіа Кремль хотів лише одержати схвалення своєї мерзенної політики у пересічних росіян, через що ЗМІ перетворилися на чистої води пропаганду. І на росіян Путіну та його оточенню теж плювати, вони лише інструмент у його імперській політиці.

Далі, що стосується цивілізаційної точки зору. Якщо розглядати Україну з погляду Хантингтона і його «Зіткнення цивілізацій», то видно, що ця держава перебуває у двох культурних цивілізаціях: у західній і православній (ортодоксальній). І зараз там перемогли прихильники цінностей західної цивілізації, а саме свободи, прав людини, демократії, справжньої ринкової економіки і т. д. Ці люди, насамперед молодь, не хочуть повернення до диктатури і до путінського СРСР-2. І вони це довели на практиці, скинувши пропутінського Януковича й сказавши тверде «ні!» імперії. Україна — це повноцінна європейська держава, у якої є всі шанси на гідне майбутнє.

Насамперед хочу побажати українцям стійкості. Путін і його зграя не вічні, вони вже розплачуються за свою агресивну політику. Кінець путінського режиму — це справа часу. Більше того, ми вже спостерігаємо його агонію, початок кінця. Хотів би також вибачитися від імені всіх адекватних росіян, які все розуміють і підтримують вашу країну в боротьбі за свободу. Нас мало, на жаль, але ми є. Я вважаю, що ми родинні народи, і наші відносини треба будувати не на євразійському імперстві, а на рівності, партнерстві й класичних західних цінностях у рамках Євросоюзу й США. Я чудово розумію, що ви Майданом сказали «ні!» не Росії та росіянам, а продажним прокремлівським політикам. Сподіваюся, що в нашій країні люди теж рано чи пізно прокинуться й також скажуть «ні!» імперії чекістів. Слава Україні!

Підготувала Наталя ЯРЕМЕНКО.

Фото Юлії ПРИВЄДЬОННОЇ.