Можна вважати, що перша спроба налагодити систему психологічної реабілітації (хоча це не дуже коректний термін) учасників бойових дій виявилася невдалою. Принаймні співвідношення витрат та ефекту не надто оптимістичне.
Що маємо? В реальних боях взяли участь від 35 до 60 тисяч осіб, а статус учасника бойових дій (УБД) отримали 140 тисяч. Відповідно до встановлених правил право на безплатні програми психологічної реабілітації від держави мають саме власники посвідчення УБД.
За результатами тендера восени минулого року було визначено чотири медичні центри, з якими офіційно укладено договір на надання реабілітаційних послуг військовим. Це санаторій «Курорт Березівські мінеральні води» на Харківщині, «Санаторій «Орізонт» ДП «Південь-Курорт-Сервіс» на Одещині, «Санаторій «Феофанія» у Києві, Менський санаторій «Остреч» на Чернігівщині. Кожен з них міг прийняти 1,5—2 тис. осіб.
При цьому з тих, хто таки має статус УБД, участь в програмах реабілітації у визначених шляхом тендерів центрах взяли приблизно 4 відсотки. Чому? Бо немає достатнього інформування та довіри до державної системи психологічної реабілітації.
Загальнодержавну систему створити справді важко: стандартів нема, програми пишуться з коліс... Дається взнаки кадровий голод. Частина психологів вигоріла, ще частина — просто не має вже сил та можливостей волонтерити.
У справжньому житті психологічні проблеми ветеранів вимірюються не відсотками, а реально скаліченими життями. Причому, не тільки їх самих, а й їхніх батьків, дітей, дружин. Нині говоримо тільки про тих, хто вже повернувся з війни. Не йдеться про інші етапи психологічної підтримки — адаптацію військовослужбовців та мобілізованих, про їх відновлення під час несення служби. Хоча на цих етапах роль психологічної допомоги надзвичайно велика. Небойові втрати під час несення служби за офіційною статистикою становлять 30% від втрат загалом. А з них майже дві третини мають психологічні проблеми як підґрунтя.
Добре, що сьогодні на рівні держави заговорили про психологічну реабілітацію тих, хто пройшов крізь вогонь війни. На папері та нібито вже у запуску є кілька великих проектів з відповідним фінансуванням. А тим часом волонтери продовжують надавати психологічну допомогу бійцям та їхнім родинам, використовуючи різні методи, форми і можливості. До того ж не питають, чи є в них відповідне посвідчення.
Вважаю, треба створювати різні формати психосоціальної допомоги учасникам бойових дій, та й тих, хто захищав країну, не отримуючи «корочки». Варто провести моніторинг програм і проектів психологічної та соціальної реадаптації, які вже діють в Україні, та створити ресурс, де буде зібрано інформацію про них. Думаю, потрібно порушити питання про комбіноване державне фінансування — не тільки масштабних санаторних, а й локальних ефективних авторських проектів. Бо вони вже приносять користь, і їх варто підтримати.
Олена НАГОРНА, ГО «Захист».
