Так вважає Уповноважений Верховної Ради України з прав людини Валерія Лутковська (на знімку). Що вдалося зробити для захисту громадян і що планується реалізувати, а також про допомогу нашим захисникам розповіла Валерія Лутковська.

— Нещодавно відбулися парламентські слухання, присвячені захисту прав переселенців. Чи вдалося вам донести проблеми та шляхи їх розв’язання?
— Сподіваюся, мені вдалося донести ідею, з якою ми звертаємося до уряду вже протягом двох років, про необхідність розробки чіткої стратегії державного бачення майбутнього внутрішньо переміщених осіб (ВПО). У мене таке відчуття, що урядовці сприймають ВПО як певний тягар, який заважає рухатися країні далі. А насправді це зовсім не так, адже це люди з промислових районів, які мають серйозні професійні навички, які можна використати. Також ми маємо розуміти, що вони тут надовго, бо навіть якщо перестануть стріляти, ніхто не повернеться, доки не буде відновлено інфраструктуру. Також важливо думати й про тих, хто залишається на непідконтрольній території, — як виховувати дітей, організувати дистанційне навчання, виплачувати пенсії. Головне — переконати уряд, що таку стратегію має бути розроблено. Для цього передусім ми маємо детально вивчити портрет ВПО, з другого боку — ми маємо знати потреби місцевих громад, де вони нині компактно проживають, що їм потрібно: садочок, поліклініка, як до цього процесу залучити ВПО. Спільно з Українською Гельсінською спілкою з прав людини ми розпочинатимемо великий проект, який умовно називатиметься «паспорт регіону в сфері прав людини». Ми візьмемо два обласних центри — один із заходу України, другий більш промисловий з південного сходу, — декілька районних центрів, щоб подивитися, враховуючи ідею децентралізації, як там дотримують прав людини у різних сферах: захисті персональних даних, доступі до публічної інформації, реалізації соціальних програм, які сьогодні покладено на місцеві бюджети, оскільки тепер велика кількість виплат залежатиме від того, як наповнюватиметься місцевий бюджет, проаналізувати питання доступності закладів охорони здоров’я, освіти, дитячих будинків, інтернатів. За результатами я планую виступити зі спеціальною доповіддю в парламенті для того, щоб розповсюдити цю методологію для місцевих громад, які мають контролювати свою місцеву владу, і для місцевої влади, щоб вона знала індикатори роботи у цих сферах.
— Водночас велику увагу ви приділяєте захисту мобілізованих громадян.
— Тут виникає безліч проблем, починаючи з моменту мобілізації. Була величезна кількість скарг, коли під час попередньої хвилі мобілізації просто перекривався авторинок і чоловіків певного віку забирали та відвозили до навчального центру. Ми підключали військову прокуратуру і військову службу правопорядку, вдалося запобігти порушенням прав. Також є багато питань до роботи військкоматів. Так, в одному з навчальних центрів було ухвалено рішення про повернення додому понад тисячі осіб через неналежне проведення медогляду, наявність осіб, які схильні до зловживання алкоголем, залежні від наркотиків чи мали судимості. Тобто військкомат, виконуючи план, забирав усіх разом, а вже навчальні центри змушені були розбиратися з людьми, чи можуть вони служити.
Наступний етап моніторингу стосується вже несення служби, її умов та облаштування відповідних місць розташування бійців. І тут ми стикнулися з жахливими речами: у деяких випадках до солдатів просто не доїжджала питна вода і вони змушені були використовувати технічну воду з найближчих водойм для приготування їжі, взимку не доїжджало вугілля, а хліб привозили раз на тиждень. Під час моніторингу лінії зіткнення ми отримували скарги на проблеми з отриманням грошового забезпечення. У зв’язку з цим було направлено наші рекомендації до Міноборони, і принаймні на першій лінії у 80 відсотках ті проблеми, на які ми вказували, було розв’язано протягом двох тижнів. Це непоганий результат, і я вдячна міністерству за швидке й ефективне реагування.
Щодо захисту прав демобілізованих осіб та родичів загиблих, то тут виникають проблеми, пов’язані з тим, що на початку конфлікту першими були добровольчі батальйони, які не завжди мали відповідним чином оформлену організаційну структуру, вояки не завжди були оформлені відповідно до законодавства. У результаті родичі не могли отримати одноразову допомогу у разі загибелі військовослужбовця та щомісячні виплати. Ми намагалися вирішити питання у двох напрямах: шляхом внесення змін до законодавства, а в кожному конкретному випадку — шляхом звернення до суду для встановлення факту, що має юридичне значення (що особа справді була бійцем того чи іншого батальйону, який перебував на лінії зіткнення, і відповідно родичі мають право на отримання певної суми компенсації за загиблого). Таких випадків було декілька, і люди вже отримують виплати. Щодо неналежного оформлення документів, то найчастіше це не системна проблема, а проблема з недоліками в діяльності конкретних командирів, і тут ми можемо допомогти шляхом втручання зі зверненням до командирів.
Ще один пласт проблем — це забезпечення соціальних пільг, гарантованих законодавством демобілізованим особам. Але це знову-таки проблеми не закону, а реагування конкретного чиновника. Наприклад, це стосується питання виділення земельних ділянок. Так, у нас є декілька скарг на відмову КМДА у зв’язку з відсутністю вільних земель, є аналогічні ситуацій у Кіровоградській та інших областях.

Розмовляла Наталя ГЕЛЕТКО.