У монографії-літописі Національної парламентської бібліотеки України, що днями відзначає своє 150-річчя, зафіксовано визначні і маловідомі факти з її історії, записано імена фундаторів книгозбірні, учених, громадських діячів, працівників, що сприяли розвитку закладу. Півтора століття тому фонди нової установи, з нагоди відкриття якої в Софійському соборі Києва відслужили молебень із водосвяттям, становили лише 319 книжок, а у штаті було тільки двоє працівників. Про значення та роль публічної бібліотеки в житті міста свідчить той факт, що кияни, і не лише меценати, а й прості городяни, згодом за власні кошти збудували величезне приміщення на нинішній вулиці Грушевського, де парламентська книгозбірня розташовується й нині.

— За свою довгу історію установа пережила антиукраїнську цензуру, що існувала в Російській імперії, репресії працівників у 30-ті роки, пожежу, яка знищила приміщення й усі фонди у роки Другої світової, — каже директор Національної парламентської бібліотеки, заслужений працівник культури Тамара Вилегжаніна. — Нині багатогалузевий книжковий фонд НПБУ, який по праву називають національним інформаційним ресурсом та культурним надбанням нації, налічує майже 5 мільйонів примірників вісімдесятьма мовами. До послуг користувачів не лише книжки і періодичні видання, а й автореферати дисертацій, карти, ноти, документи на електронних носіях інформації.
Уже 15 років бібліотека є депозитарієм зберігання публікацій Міжнародного валютного фонду, Міжнародної організації праці та дослідницького інституту з проблем соціального розвитку при ООН. Справжнім багатством книгозбірні є видання кириличного друку — Острозька біблія Івана Федорова (1581), «Євангеліє» (1600), «Книга житій святих» Дмитрія Ростовського (1689), «Патерик Печерський» (1799), а також прижиттєві видання Тараса Шевченка, Михайла Грушевського, Михайла Драгоманова, Лесі Українки та багатьох інших митців. Чимало з них потрапили до громадської установи з приватних зібрань. 
— Парламентська бібліотека нині сумлінно виконує покладену на неї історичну місію, — продовжує розмову Тамара Вилегжаніна, — збирання, збереження і надання в суспільне користування універсального фонду документів на різних носіях, що побачили світ в Україні та за її межами. НПБУ створює власні електронні ресурси — працює над проектом Електронна бібліотека «Культура України», електронного ресурсу «Українська бібліотечна енциклопедія» тощо.
Дехто каже, зазначає директор, що нині люди менше читають. Це не так. Книжка сьогодні у великій пошані.
— Щорічно бібліотека обслуговує понад 85 тисяч відвідувачів — представників депутатського корпусу, науковців, студентів, фахівців різних галузей, людей літнього віку, — долучається до розмови заступник гендиректора з питань інформаційно-бібліотечного обслуговування користувачів Галина Кириченко. — Це для них у стінах Національної парламентської діють Шевченкознавчі студії, клуби «Бібліотека і місто», «Субота у Бегемота», літературно-мистецька вітальна «Гармонія Всесвіту», арт-галерея. На цих майданчиках проходять зустрічі з письменниками і поетами, науковцями, акторами, художниками, презентації нових видань. Нещодавно ми започаткували новий проект — «Моя нова поліція», в рамках якого вже відбулася перша зустріч-дискусія студентів і школярів із полісменами. Продовжуємо активно працювати і над проектами, що мають велику підтримку в суспільстві, зокрема над створенням «Бібліотеки українського воїна» — для бійців на сході нами зібрано і відправлено 53 тисячі томів.

 

 

Заступник міністра культури Ростислав Карандєєв, директор парламентської бібліотеки Тамара Вилегжаніна та керівник Укрпошти Ігор Ткачук (зліва направо) під час спецпогашення художнього конверта «Національна парламентська бібліотека України. 150 років. Київ. 01001».

Фото Сергія КОВАЛЬЧУКА.