«Кому на Русі жити добре?». Написана більш як півтора століття тому поема російського поета, письменника та публіциста Миколи Некрасова, як ніколи, актуальна в наші дні й застосовна до нинішньої ситуації в Криму.
Немає семи мужиків, які вирушали на пошуки щасливої людини, але є актуальна проблема реалізації прав українців і кримських татар на півострові, який нині перебуває, за словами російського президента, в «рідній гавані».
А отже, в умовах невільної Росії. Невільної, тому що жителі цієї країни позбавлені права висловлювати свої погляди, права висловлювати та публікувати свої думки.
Що відбувається в нинішньому Криму, який перебуває під російським контролем? З вигляду все чудово: всі національності нібито живуть мирно та у злагоді, славлять Путіна й Росію, права і свободи захищені. Але це лубочна картинка, втім, характерна для всієї російської дійсності. Насправді всі паростки свободи безжалісно витоптуються співробітниками силових структур і владою. Немає по-справжньому вільних ЗМІ, а декларації про рівноправність залишаються лише деклараціями.
Йдеться про те, що ще два роки тому в Криму було задекларовано рівноправне використання на території півострова трьох державних мов: російської, української та кримськотатарської, як мов найчисленніших громад, які тут проживають.
Так, зовні це виглядає як демократичний посил: мовляв, Росія турбується про всіх. Але що по факту відбувається? Пріоритет віддається тільки одній мові — російській. Це й програми на телебаченні, підручники, школи. А от із кримськотатарською й українською є проблеми. Особливо проблемною виглядає ситуація з українською мовою та становищем кримських українців. Влада в Криму створила кримськотатарське телебачення «Міллет» (Народ) і радіостанцію «Ватан» (Батьківщина), а от із розвитком української культури справа вочевидь гальмується, причому штучно.
З ефірної сітки кримського державного телебачення та радіо зникли всі програми, що виходили українською мовою, переведена на російську мову навчання єдина в Криму українська гімназія, закрита також єдина на півострові дитяча театральна студія «Світанок», що існувала майже двадцять років у Сімферополі.
Кримським українцям не дозволяють навіть покласти квіти до погруддя Тарасу Шевченку, встановленого на вході в сімферопольський сквер, який носить його ім’я. Активістів затримують і заарештовують за українську символіку, не кажучи вже про те, що із прапором України в Криму з’являтися небезпечно для здоров’я та життя.
І звичайно, ще однією краплею, яка поки що не переповнила чашу терпіння, стало закриття меморіального музею Лесі Українки в Ялті, для нібито його ремонту. Будинок-музей української поетеси, яка проживала в Ялті майже два роки, з 1907-го по 1909-й, завжди був духовним центром притягання всіх українців півострова. Зараз їх позбавили і цього центру єднання.
У Криму рік тому було створено Український культурний центр, але до душі владі він не припав. Його засновники й активісти працюють на громадських засадах, переважно за власні кошти. Їх неодноразово затримували й допитували, за багатьма встановлено стеження.
Створена й підконтрольна владі «Українська громада Криму» і навіть «Місцева українська національно-культурна автономія «Відродження в єдності» міського округу Сімферополь». Але от діячів, що її очолили, у реальній українській громаді Криму не знають. Відомо лише, що лідери, за дивним збігом, входять до структури партії «Єдина Росія» і брали участь в акціях протидії учасникам «Євромайдану» у Криму в 2013-му і 2014 роках.
Зовсім очевидно, що турбуватися про проблеми розвитку української культури та мистецтв у Криму вони не будуть. Це лише зовнішня декларація, декларація несвободи, в якій опинилися й кримчани.
Крим.
