Організації та об’єднання українського бізнесу, представники громадянського суспільства, влади, міжнародної спільноти зберуться 18 березня на Всеукраїнський форум бізнесу.

Цей захід покликаний об’єднати всі прагматичні суспільні сили, які не хочуть миритися з поглибленням тривалої кризи, деградацією промислового комплексу країни, загрозами національним інтересам держави. Об’єктивно, фахово, з прогнозом наслідків, проаналізувати соціально-економічну ситуацію, на основі Антикризової програми спільних дій влади і бізнесу, інших програм, які підготовлені експертами та діловою спільнотою, сформувати стратегію розвитку економіки, цивілізованим конституційним шляхом домогтися від влади повноцінного та відповідального діалогу з громадянським суспільством, бізнесом — ось порядок денний Всеукраїнського форуму.

Масштабне підприємницьке та громадське віче є спробою знайти непросте рішення перед загрозою пролонгації кризи, в тому числі політичної, глобальними викликами в площині національної безпеки, економічної самодостатності, територіальної цілісності та державності України.

Дві реальності

Те, що соціально-економічна ситуація в Україні просто кричуща, є незаперечним фактом. Україна завершила складний 2015 рік з невтішними соціально-економічними результатами. Зниження ВВП за підсумками року становить майже 11%, промислового виробництва — 13,4%, експорту -майже на третину. Країна посіла перше місце в світі за показником зростання інфляції — понад 43%, а це означає суттєве падіння купівельної спроможності громадян, заморожування внутрішнього ринку.

Міжнародні аналітичні звіти, якими рясніють перші місяці року, не додають оптимізму. За даними міжнародних аналітиків, вітчизняна економіка потрапила у п’ятірку найгірших у світі, 140-ва — за довірою до банківської системи, 162-га — за рівнем економічних свобод.

Що робить господар, який потрапив у смугу лиха, та ще з війною на власній території, що лише затягується? Зрозуміло, осмислює біду, чесно визнає як зовнішні труднощі, так і власні помилки, а потім складає план, який допоміг би йому все виправити.

В оприлюдненому звіті про діяльність КМУ за минулий рік написано: «незважаючи на всі складні політичні та економічні виклики, які постали в 2015 р., завдання з відновлення макроекономічної стабільності та припинення падіння економіки уряд виконав». Згодом уряд поінформує громаду, що реформи реалізовано на 50%, що корупція в країні майже переможена.

Отже, чинний уряд перебуває та діє в іншій реальності, ніж український народ, промисловці і підприємці.

УСПП, Антикризова рада громадських організацій неодноразово зверталися до влади з пропозиціями рівноцінного діалогу, допомоги, відповідального партнерства. Асоціації, об’єднання ділових кіл, представники Національної академії наук, експертного середовища за участю міжнародних фахівців розробили та затвердили Антикризову програму спільних дій влади і бізнесу. Остання редакція документа є у всіх керівників держави — Президента, у фракціях Верховної Ради, в уряді, презентована в Європейському парламенті. Багато партнерів декларують подяку за таку роботу та готовність до співпраці... Але серед них немає українського уряду.

Деградація державного управління

Два роки — чималий час, за який можна було якщо не позбутися кризи, то значно просунутися антикризовим шляхом; якщо не реалізувати необхідні реформи, то хоча надати їм необхідне прискорення. Натомість — жодної програми з розвитку, активізації національної економіки, поступового зростання рівня життя населення. Переконані, все це великою мірою обумовлено безпрецедентним падінням якості та професіоналізму державної влади, браком персональної відповідальності вищого менеджменту країни перед народом.

У ХХІ столітті в європейській державі не може культивуватися кадрова політика, яка полягає в призначеннях за партійними квотами, особистою відданістю, політичною та ресурсною кон’юнктурою. Такий підбір кадрів — анормальний острівок феодальної системи, що має ще більш ганебніший вигляд поруч з досвідом наших найближчих сусідів — Польщі, країн Балтії, Чехії тощо, які зуміли впровадити демократичні закони і стандарти, стати повноправними членами ЄС.

Дестабілізація системи державного управління спостерігається у різних сегментах та рівнях економічної сфери. Поруч з нею — вакуум виконавської дисципліни, прийняття непрофесійних рішень із прогнозованими негативними наслідками.

У форматі Верховна Рада України — уряд відсутня необхідна координація та взаєморозуміння, і це значно погіршує якість функціонування державної системи. Виконання Коаліційної угоди становить не більше 30 відсотків. У середині лютого Верховна Рада не змогла дати уряду належної оцінки та вирішити проблему його якісного переформатування, чим значно посилила політичну турбулентність у країні.

Промисловці, підприємці та роботодавці висловили незадовільну оцінку діяльності КМУ за підсумками 2015 року, надіслали до Президента країни та парламенту заяву з вимогою сформувати новий, технократичний уряд, який працював би за планом виходу із кризи, готував стратегію подальшого розвитку, ніс персональну відповідальність за досягнення конкретних результатів. Йшлося про готовність делегувати до нового уряду досвідчених фахівців із державницькою позицією.

Але відбувається те, що відбувається. Чи можна чекати, коли протестні настрої, підігріті північним сусідом, вихлюпнуться на вулицю, а гору візьме радикалізм?

В економіці — тривала стагнація

Безумовно, в економічному падінні відіграли свою роль глибока та тривала криза, необхідність вести війну на сході й, по суті, озброїти армію наново, тимчасова втрата Криму і частини Донбасу, позбавлення традиційних зовнішньоекономічних ринків. Але чи можна все списувати на війну? У світі є досвід успішного економічного будівництва під час дуже важких періодів. Війна і криза мають властивості об’єднувати націю, мотивувати людей на небачений підйом.

Але якщо немає доброго прикладу влади, зрозумілої стратегії та поступу її реалізації, мотивації втрачаються, народ відчуває розчарування та зневіру.

У той час, коли світова економіка переживає індустріальний бум, в країні втрачено такий стратегічний напрямок, як промислова політика. В економічній програмі президента США, у директивах ЄС, у програмах урядів Німеччини та Франції передбачено піднесення індустріалізації. Вона включає в себе три фактори: створення умов для міжнародної конкурентоспроможності продукції, експортну експансію і сучасний державний протекціонізм.

В Україні немає стратегічних програм розвитку й бюджетоутворюючих галузей — авіа-, судно-, транспортного машинобудування, легкої промисловості; і сфер «прориву» — ІТ-технологій, енергозбереження, енергоефективності.

Не можна миритися, що майже рік стоїть «Південмаш», унікальне підприємство ракетно-космічної галузі, від якого залежить наша участь у світових космічних програмах взагалі. Зупинено Запорізький автомобілебудівний завод, а ще в 2001—2002 роках він виробляв майже 200 тис. авто на рік з різним ступенем локалізації.

Ми робили кілька заяв з приводу ситуації в промислово-транспортному комплексі. З Міністерства інфраструктури лунають застереження щодо проблем «Укрзалізниці» — локомотиви зношені на 93%, пасажирські вагони — на 81%, водночас падіння в галузі транспортного машинобудування України становить понад 80%, по вагонах на Крюківському заводі — 82%. Як же так можна — розуміти кричущі проблеми залізниці й одночасно спостерігати за заморожуванням цілої сфери економіки, яка здатна в обгрунтований термін врятувати ситуацію? Уряд цього не відчуває, закликів громади не чує.

Стан автомобільних доріг в країні такий самий, як і рухомий склад «Укрзалізниці». Як возити вантажі, пасажирів? Один із виходів — поглиблення дна Дніпра, відновлення річкових внутрішніх та транзитно-експортних перевезень. У квітні 2014 року уряд ухвалює рішення провести тримісячний цикл робіт, але до цього часу проблема не вирішена. Відома компанія «Нібулон» побудувала 10 найсучасніших елеваторів, 24 баржі, 6 буксирів, їй потрібен Дніпро, компанія сама береться за очистку складних ділянок. Але два роки не вдається пробити стіну погоджень міністерств, обласних рад... Зрозуміло, що це вже питання не фінансів, а бюрократії та корупції.

Коли ж в уряді починають говорити про індустріальну політику, промисловці та підприємці відчувають підміну понять. Тому що замість пріоритетів промислового розвитку йдеться або про прискорену приватизацію, в тому числі стратегічних об’єктів, або про адміністративні зміни та кадрові перестановки в держкомпаніях. Що дасть підприємству зміна власника, директора, голови наглядової ради, якщо немає відповіді на запитання: як розвиватися, за якими пріоритетами, яким коштом? Непогані новації європейського змісту, наприклад, «відкриті» конкурси на посаду генеральних директорів, виявляються прикриттям спроб поміняти сфери впливу, отримати власність. Саме в цей момент міжнародні експерти докоряють нас 130-м місцем у світі за рівнем подолання корупції.

Ми втрачаємо кадри, технології, інтелектуальні можливості, виробництва, перспективи розвитку, заводи... Яка втрата наступна? Економічної самодостатності?

Тривають процеси збільшення боргів держави. Сукупний борг — майже 80% ВВП, це дуже багато, і ці кошти треба віддати. Як? Старі борги не повертаються через нові, це лише шлях до банкрутства дітей та онуків, яке їм держава готує заздалегідь. Якщо запозичення брати, то повертати треба в першу чергу через збільшення національного продукту, зростання ефективності та конкурентоспроможності національної економіки.

У нас же всі напружено чекають — чи прийде черговий транш МВФ, коли? Однак навіть за умови реструктуризації проблеми обслуговування боргів є надто серйозними. Цінні папери, які випущені натомість згоди кредиторів списати частину боргу, прив’язані до зростання ВВП, і колись доведеться платити частину цього зростання. Виходить, ми в боргу перед міжнародними кредиторами на решту життя?

Підтримую точку зору, що з міжнародними фінансовими інституціями треба тісно співпрацювати. Але — не забувати про економічну самостійність країни, щохвилинно піклуватися про національні інтереси.

Уряд не дбає про захист прав власника та інвестора, не посилає позитивних сигналів міжнародним інвесторам. Податкові «новації» не призвели до зниження фіскального навантаження на бізнес, не створили стимули для виходу «з тіні», не покращили заплутану систему адміністрування податків. Фіскальна реформа виявилася зірваною, і ніхто не поніс за це відповідальності.

Відомі вимоги ділової спільноти щодо спільної підготовки Національного банку та уряду програм поновлення кредитування економіки. При ставці НБУ 22% кредитування існує лише віртуально. Однак без кредитів неможливий розвиток, без них не виграти конкурентної боротьби (у наближеній Європі, з якою в нас вільна торгівля, вартість кредитів становить 1—3%).

НБУ дозволяє собі прилюдно заявляти, що за стабільність курсу гривні він не відповідає. Абсолютно деструктивною є політика щодо експортерів. У тому, що експорт впав майже на третину, є значна «заслуга» головного регулятора, який другій рік вимагає обов’язкового продажу 75% валютної виручки та тримає норму 90-денного строку розрахунків за експортно-імпортними операціями.

Отже, висновок. У цілому економічна політика уряду, якщо таку взагалі можна вважати існуючою, поглиблює деіндустріалізацію, викликає пригнічення легального сектору та скорочення платоспроможного попиту. Програм та стратегій сталого економічного розвитку в країні не створено, і підготовка таких не ведеться.

Що таке реформи?

Якщо чесно, то слово «реформи» нині просто нав’язло в зубах. Всі про них говорять, уряд звітує — половина виконана, а де вони? Ситуативні адміністративні заходи щодо посилення фіскального тиску, зростання тарифів ЖКГ чи відтермінування розрахунків із зовнішніми кредиторами? Справжні реформи — це комплексні професійні дії, напрацьовані у діалозі із суспільством, вони мають призвести до економічного зростання, навіть прориву, збільшення робочих місць, підвищення рівня життя людей. Це багатогранна робота, яка знаходиться на стику багатьох сфер, потребує високопрофесійних фахівців, які зобов’язані радитись з суспільством, бізнесом. Так, зниження ЄСВ і навантаження на фонд оплати праці має супроводжуватися кроками з детінізації економіки, пенсійною реформою та адресним соціальним захистом. Реформа житлово-комунальної сфери в жодному разі не вичерпується регулярним та дедалі болючішим підвищенням платежів, вона повинна передбачати корінну модернізацію інфраструктури, впровадження сучасних технологій енергоефективності.

Вириваючи із контексту одне завдання з багатьох, результативності годі чекати. Імітація процесу реформування, підміна реформ недоопрацьованими заходами з гучним піаром та політичними заявами, примітивними адміністративними діями — це крок в нікуди, серйозна загроза для країни.

Про діалог з бізнесом

Гірко констатувати, але за два роки роботи уряд так і не став рівноправним партнером для громадянського суспільства, не налаштував результативне спілкування з промислово-підприємницькою спільнотою. УСПП, Антикризова рада наполегливо виборювали взаємовідповідальний, рівноцінний діалог з владою. Навіть у назві програмного документа — Антикризова програма спільних дій влади і бізнесу — наголос йде саме на партнерстві, взаєморозумінні. Але така вимога громадянського суспільства владою ігнорується. Існуючі комунікації виявляються малоефективними. Представники громади час від часу залучаються до дискусій, але «для випуску пари», легітимізації вже ухвалених «за зачиненими дверима» рішень.

І знов виникає запитання: чи може громадянське суспільство з його вагомою частиною — діловою спільнотою, яке вистояло Майдан, домоглося підписання Угоди про асоціацію з ЄС, підняло на небачену висоту волонтерство, віддано, щоденно підтримує армію — миритися з таким ставленням до себе? Чи відповідають такі підходи європейським демократичним стандартам, яких суспільство прагне?

Чи можна щось зробити?

У заяві до Президента і Голови Верховної Ради України, про які вже йшлося, промислово-підприємницька спільнота вимагає створення прагматичного, технократичного уряду на непартійній основі, за професіональним принципом.

На жаль, замість усвідомлення небезпеки та відповідальності за долю держави ми отримали, по суті, поглиблення політичної кризи.

Саме тому кілька громадських об’єднань виступили співорганізаторами проведення Всеукраїнського форуму бізнесу, який відбудеться 18 березня. До нього приєднуються близько двохсот ділових та громадських організацій.

Таке в країні відбувається вперше — об’єднання бізнесу та громадянського суспільства сформували спільний майданчик, щоб разом вийти на системні, програмні методи подолання кризи та модернізації економіки, примусити владу до активного та результативного діалогу.

Серед іншого, Антикризова рада громадських організацій пропонує ідею створення технократичного уряду громадських організацій, в якому будуть зібрані найкращі фахівці-практики. Його завданнями стануть діагностика соціально-економічного стану, напрацювання дієвих пропозицій з його виправлення, глибока робота серед громадян з роз’яснення реформ та цивілізований, в рамках законодавства, тиск на владу. Цей уряд ставить своїм завданням припинити імітацію суспільного діалогу, налагодити справжній зворотній зв’язок між суспільством і владою, домогтися високої відповідальності останньої за свої дії.

Реалізація громадської ініціативи відбуватиметься виключно в рамках правового поля та в жодному разі не є штучним політизованим проектом. Технократичний уряд не буде альтернативою чинному уряду, сформованому парламентською коаліцією, а слугуватиме інструментом експертного, суспільного контролю діяльності виконавчої влади саме в економічній сфері.

Цей інститут формуватиметься з фахівців, які перебувають поза владою, але мають великий досвід професійної діяльності та державної служби, включатиме мережу регіональних ланок для врахування інтересів «периферійного» бізнесу. Це буде неурядова структура, що спиратиметься на досвід громадських організацій.

У складні для України часи Президент, парламент, громадянське суспільство мають знайти рішення з кардинальної зміни якості вищого виконавчого органу держави у бік професійної придатності, високої персональної відповідальності, підвищення ефективності діяльності, викорінення корупції. Громадянське суспільство, Антикризова рада громадських організацій готові виконати свою частину роботи. Саме за таких умов, консолідовано, зібравши волю і сили в кулак, державі вдасться зупинити економічну стагнацію, вийти на параметри зростання, повернути людям надію на краще майбутнє.

Анатолій КІНАХ, президент УСПП, голова Антикризової ради громадських організацій України.