Невідомих солдатів відомої війни повернули із забуття пошуковці Херсонщини. Їхня робота стала не так вшануванням пам’яті загиблих, як фіксацією слідів тяжкого військового злочину проти української нації, скоєного Сталіним та його полководцями на кшталт Георгія Жукова, котрий мав серед воїнів РСЧА прізвисько «Жора-Катафалк».

 

...Волонтери військово-історичного клубу «Каховка» на лівобережжі Дніпра біля села Піщанівка Цюрупинського району проводили розкопки в місцях, відомих як Херсонський плацдарм. Тут узимку 1943—1944 років елітні німецькі війська тримали оборону від радянських частин, що рвалися до Херсона та залізничного мосту через річку. На лінії окопів, що давно запливли піском, на хлопців чекала сумна знахідка: останки чотирьох бійців, які полягли під час атаки на добре укріплені позиції німців. Вразили не купи гільз від «мосінок» та протитанкових рушниць, а геть інше. Учасник розкопок, херсонець Сергій Минкін каже, що з чотирьох загиблих лише один був в уніформі й мав при собі медальйон-«смертник» зразка 1941 року. Решта були... в цивільному. Одяг майже не зберігся, та знайдені ґудзики від звичайних пальт засвідчили, що саме носили убиті герої. І то не випадковий збіг, вважають пошуковці.


— Херсонські старожили пам’ятають, як після повернення радянських військ одразу за передовими частинами йшли польові військкомати. Вони гребли до армії без розбору всіх чоловіків від 16 до 65 років, що перебували в окупації. Їх не те що не навчали — навіть не перевдягали, не давали касок. Та саме з них формували групи прориву. І кидали їх не тільки на Херсонський, а й на Лепетиський плацдарм вище за течією Дніпра, — розповідає командир ВІК «Каховка» Анатолій Обелець. — А біля Херсона вчорашніх селян із трилінійками зустрічала добірна дивізія гірських єгерів, яких радянське командування просто завалювало трупами тих, кого було не шкода.

За попередні роки ми підняли одинадцять загиблих, а скільки їх ще там лежить — сотні чи тисячі, не беруся сказати. Загиблих було стільки, що армійські поховальні команди не справлялися. Закопувати тіла зганяли жінок та дітей з ближніх сіл, і ті просто прикидали загиблих ґрунтом там, де знаходили. Братська могила була розкішшю, доступною не всім.


Волонтери ВІК «Каховка» уже багато літ досліджують територію Херсонського та Лепетиського плацдармів. Підняли з землі та допомогли перепоховати десятки безіменних бійців, лише в 2014-му — тринадцять. Деякі імена після архівного пошуку встановити вдалося. Та торік і позаторік ця робота пригальмувала. Частина пошуковців пішла служити до українського війська, та й сам старший лейтенант Анатолій Обелець у складі 79-ї аеромобільної бригади ЗСУ понад рік обороняв села у секторі «М» від Широкиного до Гранітного. Інші записалися до групи «Чорний тюльпан» і повертали родинам тіла загиблих на східному фронті батьків, чоловіків та синів.


Однак повернемося до подій на плацдармі.


«Перед цим боєм ми отримали по 700 грамів хліба, який невідомо з чого спекли. Та й різати його довелося пилкою, бо він був заморожений. Запхавши свій шматок за пазуху, аби він міг розігрітися, я п’ять діб повз до берега Дніпра. Бій тривав п’ять діб, і ми сиділи на одному хлібі, виданому перед боєм. 29 грудня ми перебили усіх німців у селі Саги і вийшли до Дніпра. В Сагах продуктів не було, не було й населення. В якомусь будинку ми знайшли стару солонину і накинулися на неї...» (зі спогадів мешканця лівобережжя Дніпра, мобілізованого у 1943 році. Архів управління культури Херсона. 2012 рік).


У Херсоні 13 березня справно відзначають День визволення міста. Муніципальна влада висилає ветеранам вітання та обдаровує пайками. Їх запрошують до шкіл, де визволителі діляться спогадами про минулий героїзм. То все правда. Але не вся. Іншу спочатку замовчували. А тепер про неї, схоже, просто забули. І тільки знахідки пошуковців нагадують про сільських дядьків та хлопців, кинутих на кулемети — «спокутувати ганьбу» окупації.

Ті хлопці вкрили себе вічною славою, а генерали, що привласнили її, ще отримають свою заслужену порцію вічної ганьби. Їх іще треба назвати поіменно.

Херсонська область.